Энеида(илл. А. Базилевича) - Котляревский Иван Петрович (2016)

Чи в рай їх пустять веселитись,

Чи, може, в пекло пошмалитись

І за гріхи їм носа втруть.

[96] Було їм вільно розмовляти

Про всякії свої діла,

І думати, і мізковати —

Яка душа, де, як жила;

Багатий тут на смерть гнівився,

Що він з грішми не розлічився,

Кому і кілько треба дать;

Скупий же тосковав, нудився,

Що він на світі не нажився

І що не вспів і погулять.

[97] Сутяга толковав укази,

І що то значить наш Статут,

Розказовав свої прокази,

На світі що робив сей плут.

Мудрець же фізику провадив,

І толковав якихсь монадів,

І думав, відкіль взявся світ?

А мартопляс кричав, сміявся,

Розказовав і дивовався,

Як добре знав жінок дурить.

[98] Суддя там признавався сміло,

Що з гудзиками за мундир

Таке переоначив діло,

Що, може б, навістив Сибір;

Та смерть ізбавила косою,

Що кат легенькою рукою

Плечей йому не покропив.

А лікар скрізь ходив з ланцетом,

З слабительним і спермацетом

І чванивсь, як людей морив.

[99] Ласощохлисти походжали,

Всі фертики і паничі,

На пальцях ногтики кусали,

Розприндившись, як павичі;

Все очі вгору піднімали,

По світу нашому вздихали,

Що рано їх побрала смерть;

Що трохи слави учинили,

Не всіх на світі подурили,

Не всім успіли морду втерть.

[100] Моти, картьожники, п’янюги

І весь проворний чесний род;

Лакеї, конюхи і слуги,

Всі кухарі і скороход,

Побравшись за руки, ходили

І все о плутнях говорили,

Які робили, як жили,

Як паней і панів дурили,

Як по шинках вночі ходили

І як з кишень платки тягли.

[101] Там придзигльованки журились,

Що нікому вже підморгнуть,

За ними більш не волочились,

Тут їх заклекотіла путь;

Баби тут більш не ворожили

І простодушних не дурили.

Які ж дівок охочі бить,

Зубами з серця скреготали,

Що наймички їх не вважали

І не хотіли їм годить.

[102] Еней уздрів свою Дідону,

Ошмалену, мов головня,

Якраз по нашому закону

Пред нею шапочку ізняв:

«Здорова! – глянь… де ти взялася?

І ти, сердешна, приплелася

Із Карфагена аж сюда?

Якого біса ти спеклася,

Хіба на світі нажилася?

Чорт мав тобі десь і стида.

[103] Така смачная молодиця,

І глянь! умерла залюбки…

Рум’яна, повна, білолиця,

Хто гляне, то лизне губки;

Тепер з тебе яка утіха?

Ніхто не гляне і для сміха,

Навік тепер пропала ти!

Я, далебі, в тім не виною,

Що так роз’їхався з тобою,

Мені приказано втекти.

[104] Тепер же, коли хоч, злигаймось

І нумо жить так, як жили,

Тут закурім, заженихаймось,

Не розлучаймось ніколи;

Ходи, тебе я помилую,

Прижму до серця – поцілую…»

Йому ж Дідона наодріз

Сказала: «К чорту убирайся,

На мене більш не женихайся…

Не лізь! Бо розіб’ю і ніс!»

[105] Сказавши, чортзна-де пропала,

Еней не знав, що і робить,

Коли б яга не закричала,

Що довго годі говорить,

То, може б, там і застоявся

І, може, той пори дождався,

Щоб хто і ребра полічив:

Щоб з вдовами не женихався,

Над мертвими не наглумлявся,

Жінок любов’ю не морив.

[106] Еней з Сівіллою попхався

В пекельную подалі глуш;

Як на дорозі повстрічався

З громадою знакомих душ.

Тут всі з Енеєм обнімались,

Чоломкались і ціловались,

Побачивши князька свого;

Тут всяк сміявся, реготався,

Еней до всіх їх доглядався,

Знайшов з троянців ось кого: