Knigionline.co » Книги Проза » Молоко з кровю

Молоко з кровю - Дашвар Люко (2008)

Молоко з кровю
  • Год:
    2008
  • Название:
    Молоко з кровю
  • Автор:
  • Жанр:
  • Язык:
    Украинский
  • Издательство:
    Клуб Сімейного дозвілля
  • Страниц:
    97
  • ISBN:
    978-966-343-741-5
  • Рейтинг:
    0 (0 голос)
  • Ваша оценка:
Яке то щастя — зустріти свою половинку і покохати! Коли душа сягає неба, коли розумієш: ось твоя доля…
Першій красуні на селі Марусі-румунці до пари став Льошка — розумний, красивий, успішний, — то й жити б їм як королям. І яке їй діло до сусіда, хирлявого рудого Стьопки-німця в поламаних окулярах? От тільки чомусь щоночі йде він до бузкового куща біля Марусиної хати, і щоночі вона відчинає вікно…
Дочка українського олігарха Олексія Ординського Руслана, 17-річна розумниця і красуня, яка ось вже 10 років не бачила батьківщину, тому що мешкала з батьками у Англії. Та раптом у неї спалахнули патріотичні почуття. Вона сказала, що хоче повернутися на рідну землю, щоб зробити для неї щось корисне. Їй було важко пояснити батькам, чому вона на це зважилася, але все ж таки вона досягає свого, і батьки відправляють її до Києва з чотирма охоронцями і грошима на покупку рідної землі. Їй пропонується земля, яка перетворилася на котеджне селище «нових українців». Але Руслана хоче землі, «оспіваної легендами»…

Молоко з кровю - Дашвар Люко читать онлайн бесплатно полную версию книги

— Хай німець мого синочка не чіпає!

Не знала, про що просить.

Тієї ночі німецький офіцер, що квартирував на Грицевому і Ксанчиному подвір'ї, прокинувся від гіркого голодного дитячого плачу. Гукнув Кнута, велів перестріляти всіх, хто тільки спробує рота роззявити.

Кнут знайшов Ксанку і Гриця біля льоху за хатою, приклав палець до вуст, мовляв, мовчіть і дитинку заспокойте, дістав з кишені заяложену цукерку, поклав Грицю в долоню і показав на Ксанку зі Степанчиком на руках.

— Мутер… їсти… Ганс виросте сильним…

Вранці роздратований німецький офіцер зайшов за хату, тицьнув у Ксанку зі Степанчиком, і німецькі солдати потягли жінку з немовлям до скирти соломи, що стояла перед хатою. Тим часом за селом Гриць намагався знайти колгоспну схованку з буряками, яку ще на початку війни розпорядився закласти передбачливий голова, і Гриць тоді з усіма рокитнянцями копав глибоку яму, вкидав до неї буряки, завалював соломою, а зверху — шаром землі. Скільки життів урятували ті мерзлі буряки…

Німці Ксанку до скирти тягли. Ксанчині ноги не слухалися, підгиналися, як ватяні, віддавали всю свою силу рукам, бо рукам тепер потрібна була вся Ксанчина сила — притиснути до грудей Степанчика, заспокоїти, та й не впустити ж, не дай Боже!

До скирти не дійшла. Впала посеред двору на коліна, але дитини не випустила. Степанчик заплакав. Німецький офіцер наказав щось солдатам, ті заметушилися — один схопив згорток із немовлям, смикнув на себе, і Ксанка відпустила тільки тому, що боялася зашкодити сину. Німець побіг до скирти, вирив у ній нору, вкинув туди Степанчика, закидав нору соломою…

Ксанка задихнулася і впала на землю. У скирті захлиналося дитя. Офіцер підійшов до Ксанки, штовхонув чоботом у бік — встати!

Встала.

Хитається — від жаху п'яна, їсть німця божевільними очима, благає несамовитим глухим шепотом:

— Пане офіцере… Віддайте синочка… Віддайте… Синочка віддайте… Віддайте.

Офіцер криво всміхнувся і клацнув пальцями. Поруч із Ксанкою виріс німецький солдат. Тицьнув їй у руки вила.

— Що? Що? — Ксанчині очі стали звірячими.

Офіцер театрально випростував руку. Солдат вклав у неї гранату.

— Айн! Цвай… — офіцер посміхнувся. Вирвав чеку і вкинув гранату в скирту.

— Пан офіцер наказує — шукай у скирті свій маленький кіндер, — пробелькотів переляканий перекладач. І — задки, задки від скирти.

Ксанка моторошно закричала, відкинула вила і рвонулася до скирти. Розгрібає солому і волає. Від своїх хат скорботні рокитнянці на неї дивляться, плачуть, а ближче підійти бояться.

Офіцер щось роздратовано вигукнув. Солдати підхопили Ксанку, відтягли від скирти.

— Жінко… жінко… — перекладач геть утратив розум от жаху. Трясеться, піт чоло заливає. — Жінко… Пан офіцер наказує… Вилами шукай. Вилами… Не можна руками. Застрелить…

А солдати вже Ксанці знову до рук вила — тиць. І ногою по спині — до скирти. А зі скирти ледь чути, як немовля пищить.

Ксанка обережно вила в солому встромила, руки трясуться…

— Потерпи, дитинко рідна… зараз мама тебе…

Відкинула. Очі скажені. Знову — вила в скирту. І прислухається — чи чути ще Степанчика?

— Як гранату вилами зачепить— усіх на шматки розірве, — перекладача аж скрутило.

— Все одно зараз вибухне, — поліцай йому.

Де той Кнут узявся? Як до скирти добіг? Ксанка ще відкидала солому, у скирті ще плакало немовля, а перекладач на пару з поліцаєм ще відраховували секунди до вибуху, коли Кнут пірнув у скирту, за мить з'явився зі Степанчиком і з такою силою жбурнув згорток із дитиною геть, що той упав метрів за вісім від скирти.

— От сука! — образився поліцай.

Тієї ж миті вибух розніс на шматки і Кнута, і Ксанку…

Перейти
Наш сайт автоматически запоминает страницу, где вы остановились, вы можете продолжить чтение в любой момент
Оставить комментарий