Печера - Марина и Сергей Дяченко (2010)

Печера
Действие романчика Марины и Алексея Дяченко " Пещера " про-исходит в городе, в котором нету преступлений и засов на дверях. Безупречный вариант щества? Да, но только на первый взляд. Потому что сознанье жителей этого года разделена. Днями они живут в действительности, которая регулируется обычными моралями и правилами. А ночью к их " оплатам " Пещера – мирок вне сознания, который заполнен странными и безжалостными созданиями. Пробуждаясь утром, обитатели города осознают, что в мире Долины они реализуют все свои потаённые желания, которые воспрещены в мире действительном. Но где пройдет граница между мирозданиями? И есть ли она вообще? …... Она была беззаботна. Уши ее, непохожие на половинки огромной ракушки - перлівниці, лёгко різнили звуки от згуків; шелесты, накладываясь на перезвон капель, отдавались от стенетраниц, слабели и ширились, тонули, попав в заросли мха, несчетно повторялись, стукаясь о стену. Шумы - ниточки, заполнивающие пространство пещерки, - сейчас все были тончайшие, нечастые и более-менее безопасные. Шелестели во влажных щёлках насекомые, едва тихо шелестела быстрая река, а на цельный ярус ниже совокуплялись два меленьких хорька. Безмятежное дыхание Долины; полной тиши здесь не будет никогда. В полнейшей тишине царна ощущала бы слепой. Она подстригла ушами, неспешно, с удовольствием прокручивая ниточки комых безопасных шумов; потом вздёрнула голову и, бесшумно переступая ратичками, побрела вниз, к водичке. Каменный купол здесь затеривался в темноте. Мерцающие мхи не освещали, они едва сияли сами, обозначая стены и косогоры зеленоватыми ровными пятнами.

Печера - Марина и Сергей Дяченко читать онлайн бесплатно полную версию книги

Паула закусила губу. Виявляється, вона все життя підсвідомо цього боялася – у неї, напевно, психічне відхилення. Вона справді хвора, тільки не так, як думає Лора, і геть не на ту хворобу, на яких знається озброєна градусником Стефана…

– Пауло, а давай у хокей!..

Не обертаючись, вона хитнула головою; Митик загорлав так пронизливо, що у Паули запаморочилося в голові:

– Ну давай…

Закусивши губу, вона загатила в Митикові ворота три шайби підряд; на четвертій вражене самолюбство юного спортсмена викинуло фортель, Митик з люттю жбурнув шайбу під крісло й пішов сердитись на кухню. Паула полегшено зітхнула й знову вилізла на підвіконня.

У принципі, вона може подзвонити в анонімну психіатричну службу. Хоч зараз. Втім, краще, зрозуміло, з телефону-автомата… Вона пояснить, що і як, і попросить поради. Незручно й обтяжливо, та все ж краще, ніж… Зрештою, є ж якісь стимулятори. Які усувають сон. На день, на два… Скільки людина може протриматися?… «Сон її був глибокий, і смерть настала природно…»

Та ні, те, що витворяє цей сааг, – воно ж узагалі ні в які ворота не лізе!.. От кому треба звернутися до психіатра, якщо він, звісно, не хоче, щоб його незабаром прибив, як скаженого, якийсь єгер…

Митик підозріло довго мовчав. Паула відігнала важкі думки, посиділа, прислухалася, потім тихенько встала й пішла на кухню.

Ще в коридорі до неї долинуло зосереджене Митикове бурмотіння:

– Поворот, поворот… Пряма доріжка… Поворот… Куди, куди?! Це не за правилами… Отут поворот, поворот…

Паула зазирнула.

Посеред кухні стояв рачки захоплений Митик; з розсипаних кісточок доміно складено було подобу лабіринту, і юний натураліст водив по ньому прутиком з віника, причому Паула не одразу роздивилася, що головним персонажем гри став очманілий, середніх розмірів тарган.

– Митику, тьху! Митику, яка гидота, негайно помий руки!

– Я його руками не торкаюсь, – буркнув Митик, не відриваючись од гри.

– Ану не муч комаху!

– Я не мучу…

– Ти слухатимешся чи ні?!

Скориставшись хвилинною неуважністю маленького дослідника, тарган вирвався з лабіринту й пірнув у щілину під мийку. Митик обурено залементував; Паула мовчки взяла його під пахви й потягла у ванну, Митик вирвався, ображений, схопив пригорщу кісточок од доміно й жбурнув об стіну:

– Ти! Нащо! Чого ти мені заважаєш?! Ти мені заважаєш!!

Паула плюнула, розвернулася й пішла; хотіла замкнутись у своїй кімнаті, але поверх незастеленої постелі грудкою валялася нічна сорочка, і Паула здригнулася, наче їй показали труп. Так і не наважившись торкнутися до власної постелі, вона взяла зі стола диктофон, папір і ручку, вийшла у вітальню, вмостилася в кріслі й почала розшифровувати якесь довге, нудне й безглузде інтерв'ю.

«Як ви вважаєте, чому жанр еротичної прози так тяжко прокладає собі дорогу в сільській місцевості?» – «Бачите, те, що ми звикли називати еротичною прозою, це насправді поглиблений егопсихологічний шар…»

У потилицю Паулі вдарив крижаний струмінь води; підскочивши, вона впустила диктофон. Митик, озброєний водяним пістолетом, негайно чкурнув у ванну й замкнувся зсередини.

Поглиблений егопсихологічний шар.

Паула побродила по кімнаті, бездумно поводила пальцем по запилюженому екрану телевізора; дощ за вікном ущух, засяяло сонце.

Митик просидів у ванній півгодини, і причиною його посидючості виявилася картина, яку він малював на великому дзеркалі Паулиною новою помадою. Паула вивчила телефонний довідник, у якому номерів анонімної психіатричної допомоги виявилось аж дванадцять – на різні випадки життя; по обіді повернулася Стефана, Паула мовчки передала їй притихлого пошкодерника й вийшла надвір, бгаючи в кишені папірець з переписаними телефонами.

Вона сподівалася, що обраний нею для першого дзвінка номер – «інформаційно-консультативна служба» – буде вимкнений чи зайнятий; слухавку взяли одразу ж, без гудка:

Перейти
Наш сайт автоматически запоминает страницу, где вы остановились, вы можете продолжить чтение в любой момент
Оставить комментарий