Зазирни у мої сни - Макс Кідрук (2016)

Та поїздка задала тон на все літо. Погода видалася фантастична – тепло, тихо, сонячно. Дорогою ми безперестану підколювали один одного й реготали як дурні. Перед містом я не збочив з об’їзної, а натомість звернув до заправки SOCAR на київській трасі, де ми застрягли на годину. Пили каву, їли французькі хот-доги. Щось розказували, знову сміялися до сліз. Нікому не хотілося прощатися. Ми домовились, що наступного дня зберемося покататися.

Отак ми й каталися до вересня – я, Ромич, Єва та Маша. Те літо нагадувало незмінно сонячні фінальні кадри з американських романтичних комедій, хіба лише без поцілунків. А у вересні все враз обірвалося. Цезар навчався в Національній академії прокуратури й наприкінці серпня відбув до Києва. Після його від’їзду Маша непомітно віддалилася, і я злякався, що Єва щезне слідом за нею, але цього не сталося. Увечері 30 серпня 2005-го ми з Євою поїхали до Острога. Пригадую, як на заході, трохи правіше за нашими спинами, заливаючи горизонт нереально яскравим червоним кольором, сідало сонце. Ми говорили ні про що, з легким сумом згадували літо, і я якось не відразу усвідомив, що ми вперше опинилися в машині без Машки та Цезаря. Розмовляючи, Єва ніби ненароком поклала руку мені на стегно. Я ледь не випустив кермо, але спромігся вирулити на узбіччя й зупинити машину. Слова були зайвими. Ми поспіхом перебралися на заднє сидіння, тремтячими руками я стягнув з Єви плаття, зірвав білизну, а потім мене наче накрило лавиною. Немов ураганом оглушило та збило з ніг. Опісля я ще довго віддихувався, не маючи сил повернути ключ у запаленні, й почувався так, ніби наді мною промчала палаюча комета.

На наступні три місяці я просто випав із життя.

Іноді ми з Євою кохалися в моїй машині, а у вихідні, коли студенти роз’їжджалися по домівках, вона ночувала у мене в гуртожитку. Пам’ятаю, з яким шаленством накидався на неї в ліжку, як після того годинами не спав, ловлячи її тремтливе сонне дихання, вивчаючи у місячному світлі припухлі жилки на її шиї, як ніжно відгортав волосся та роздивлявся м’які та дещо завеликі вуха. Зранку Єва ніколи не залишалася в ліжку. Після того як вона йшла, я заривався в подушку й усотував легкий аромат її парфумів, від чого весь укривався гусячою шкірою. Але це спочатку. Згодом мене почало дратувати її щезання. Я не розумів, чому вона відмовляється повалятися в ліжку після сходу сонця. Спершу запитував, потім вимагав, надалі почав благати, щоб вона сказала, що я не є їй неприємним і що вона не уявляє когось іншого, кохаючись зі мною. Вона лише віджартовувалась.

Єва ніколи не дозволяла тримати себе за руку. Ні, вона не уникала доторків і прилюдно поводилася так, щоб ні в кого не виникало сумніву, що вона моя дівчина. Водночас контакт між долонями, трохи довший за звичайний потиск, вважала заледве не образою. Якось я вказав на це, і Єва відмахнулася: «Я змалку засвоїла те, що має знати кожна жінка: що б не трапилось, уникай залежності від чоловіків». Мене аж викручувало. Хотілося волати на весь голос про те, що відчуваю, розповісти всьому світові, що ночами у мене судомить живіт від однієї згадки про вигини її тіла, а вона не могла пройтися зі мною під руку дорогою від гуртожитку до університету.

Але не це найбільш неприємне. Найгірше те, що я ніколи не знав, про що вона думає. Єва часто поринала в себе, закриваючись, неначе мушля, і нікого не пускаючи досередини. А ще вона була хронічно незадоволена своїм життям. Єва мало говорила про це, проте я відчував, як гнітила її провінційність Острога. Якось після сексу вона зривисто, із нотками відчаю в голосі виплескувала з себе те, що хоче вирватися, що варта більшого, потім розплакалася, вискочила з ліжка й, поки я встиг промимрити щось на її підтримку, пішла геть. Упродовж наступного тижня вона не відповідала на дзвінки та не з’являлася на парах.