Лазарит - Симона Вилар (2013)

Щойно вони в’їхали в місто, емір покинув Джоанну, приставивши до неї трьох озброєних воїнів, а сам помчав далі. Жінка спішилася на вузькій вуличці й ледве утрималася на ногах. Довелося вхопитися за стремена, бо ноги геть задерев’яніли після такого тривалого переїзду. І все ж Джоанна була щаслива. Вона на Святій землі!

Охоронці відвели її у невеличкий будинок, де жінка вгамувала спрагу й перекусила юшкою з курки, заправленою борошном, цибулею, яєчними жовтками та пряним зіллям. Здалеку долинав спів муедзина, що раптом видався Джоанні блюзнірським у цьому місті, де янголи опустилися на землю, аби сповістити Марії і всьому людству благу звістку. Однак на це не слід зважати, й вона, закутавшись під самісінькі очі, вийшла надвір і мало не зіштовхнулася з обшарпаним старим у брудній чалмі. Він щось бурмотів, звернувши обличчя до Мекки й низько кланяючись, а потім став навколішки на розстелену рогіжку та вперся чолом об землю. Він то випростовувався, то знову падав, повторюючи весь час: «Аллаху акбар! Аллаху акбар! Субхана раббіяль-а’ля».[152] Джоанна прагнула до святинь, а опинилася серед цілком байдужих до святості цього місця людей. Хтозна, може невірні й шанували Ісу та його матір, але вони поспіхом перетворили на мечеті збудовані хрестоносцями білокам’яні храми з високими стрілчастими вікнами. І вона не могла навіть увійти туди помолитися!

Джоанна мовчки ходила вулицями, роздивляючись будиночки в затінку олив і смоківниць, що оточували храми, монастирі та будинки для пілігримів. Раніше сюди приходило безліч християн, дзвони скликали на меси, а в церквах славили Господа і його Пречисту Матір. Місто розквітло за хрестоносців, а його населення подвоїлося. Доти воно лежало в руїнах, занепавши відтоді, як мати римського імператора Костянтина І Свята Єлена прибула сюди на прощу і звеліла на місці, де стояв будинок Йосипа та Марії, збудувати розкішну візантійську базиліку. Згодом і цю базиліку зруйнували ті ж таки мусульмани, і лише за хрестоносців з’явилася велика церква Благовіщення, навколо якої й почало розростатися місто.

Джоанна підійшла до мечеті, на яку нині було перетворено головний християнський храм Назарета. Перехожі лише мигцем поглядали на закутану під самісінькі очі струнку жінку, котра оглядала залишки зображень на капітелях собору: хрестоносців, які скачуть на конях, сцени із життя Христа. Вони були такі прості й переконливі, що рука невірних лише де-не-де піднялася, аби знищити їх. В іншій церкві над напівкруглим порталом виднілися рештки крил, і Джоанна зрозуміла, що це храм Архангела Гавриїла, вісника небес. Тут іще були церкви, й жінка переходила від однієї до іншої, сповнена тихої радості. Вона на землі Спасителя, по цьому камінню Він ступав босоніж, тут стукало тесло Святого Йосипа, а Марія з глечиком сходила до джерела по воду!

Джоанна намагалася ні на кого не звертати уваги, щоб не порушити урочистої тиші в душі, і одну за іншою шепотіла молитви. Урешті-решт, вона опинилася під древнім платаном перед обкладеною камінням криницею. Немов щось штовхнуло її в груди. Тут! Так, саме тут янгол Господній опустився на землю, щоб сповістити Марії, що в неї народиться син – Спаситель світу!

Ноги в Джоанни підкосилися, руки мимоволі склалися на грудях для молитви, але вартовий, який ішов поруч, устиг підхопити її під лікоть та утримати, та ще й щось різко промовити своєю гортанною говіркою, і голос в нього був сповнений гніву.

Джоанні довелося повернутися до дійсності. Вона сіла збоку на камінь і почала дивитися на жінок у чадрах, які зібралися біля криниці. Поки набиралися їхні глеки, вони теревенили між собою, час від часу позираючи на світлооку незнайомку в шафрановій накидці. Після довгих років правління хрестоносців і тут було чимало світловолосих та світлооких дітей, але в незнайомці вони відразу відчули щось чуже.