Лазарит - Симона Вилар (2013)

– Вільям де Шампер – виходець зі знатного англійського роду, в якого багато спільних із Плантагенетами предків. Він найстарший у сім’ї, але ще в отроцтві відмовився від спадку та вступив в орден тамплієрів. Вісімнадцятирічним прибув у Святу землю, брав участь у багатьох битвах і прославився. В ордені його завжди відзначали: де Шампер був комендантом багатьох замків, його відряджали в найнебезпечніші місця, і скрізь він показував себе чудовим воїном та стратегом. Як освічену людину й непоганого богослова орден двічі відряджав його з особливою місією до Святого Престолу. У Римі де Шампер провадив із понтифіком перемовини про таємні справи тамплієрів. Він здобув прихильність самого Папи, який оцінив його обдарованість, а також не останньою чергою – родинні стосунки з англійським правлячим домом. Авторитет Вільяма в ордені щороку дедалі зростав. На момент початку битви при Хаттіні маршал де Шампер перебував у приморському Аскалоні,[45] а потім особисто очолив його оборону. Він так успішно воював з Аль Абділем, султановим братом, що Саладін змушений був привезти під мури Аскалона полоненого Ґвідо й оголосити, що відрубає йому голову на очах у захисників фортеці, якщо ті не здадуть її сарацинам. Сама Сибілла Єрусалимська, дружина Ґвідо й сестра покійного короля Бодуена, навколішках схиляла аскалонців до перемовин із невірними, щоб досягти прийнятних умов і здатися.

Маршал Вільям де Шампер учинив мудро: погодився більше не опиратися за умови, що жодної волосини не впаде з голів містян і захисників Аскалона. Саладін не мав сенсу гаяти час на взяття гарнізону фортеці змором – попереду на нього чекав Єрусалим. Тому він не торгувався… О, Єрушалаїм! – Даян скорботно скинув руки догори. – Чи є кінець твоїй чарівливості!?

– Господарю мій, – нетерпляче зауважив Мартін, – зараз не час шукати відповідей на це запитання. Скажіть краще, як сталося, що здавши готову до боротьби фортецю, маршал де Шампер уникнув ганьби, бо знеславився Жерар де Рідфор, котрий, потрапивши в полон, розсилав звідти накази своїм людям, і могутні міста одне за одним здавалися сарацинам?

Ашер бен Соломон зітхнув.

– Усе завдяки колишній славі, хлопчику мій. Коли маршал зі своїми лицарями покинув місто й потрапив до рук сарацинів, султан Саладін під вартою доправив своїх полонених в Єгипет. В Александрії їх завантажили на судна і спровадили в Європу. Але де Шамперу вдалося втекти ще перед тим. Він пробрався в Триполі, де серед наближених графині Ешиви був тоді й ти. Де Шамперу доручили організувати оборону міста, адже в цьому він мав більш ніж достатньо досвіду, а граф Раймунд був саме при смерті. Довідавшись, хто очолює людей графині Ешиви, султан Саладін облишив намір захопити Триполі… У тебе таке обличчя, хлопчику мій, начебто ці спогади завдають тобі болю! – збентежено завершив даян.

– Ні, мій господарю, – гнівно заперечив Мартін. – Річ не в спогадах. Особисто Вільям де Шампер завдав мені пекельного болю. – Мартін розтулив поли шовкового халату й показав два моторошні бугруваті рубці, що ліворуч перетинали його груди. – За його наказом кати палили мене брусками розпеченого до білого жару заліза, намагаючись вивідати…

– Не будемо згадувати колишніх бід. На щастя, все вже минулося.

Ашер бен Соломон примирливо всміхнувся. Проте Мартінове лице не пом’якшало.

– Минулося? Але ж найближчим часом мені доведеться зустрітися з цим храмником.

Даянова усмішка вмить зникла.

– Якщо ти зможеш якось інакше потрапити в Акру і врятувати мою сестру – нехай допомагає тобі бог Ізраїлю!

Мартін потупився й не відповів, переводячи подих.

– Простіть мені, господарю і вчителю! Ви завжди давали мені право чинити вільно. Та якщо, на вашу думку, зустріч із цим псом неминуча, я вислухаю все, що ви вважаєте за необхідне мені повідомити. Але присягаюся: лише глибока повага і любов до вас стримають мою руку, щоб, зустрівшись із ним, не вгатити кинджал у його чорне серце.