Молоко з кровю - Дашвар Люко (2008)

— Хочеш, аби спився за півроку, — відповідав, і врешті-решт бібліотекарка знайшла багато плюсів у перспективі жити у старій Барбуляковій хаті. Не помруть, а там і Старостенко новий дім дасть.

У шатрі ще співали і гомоніли, коли Стьопа і Тетянка увійшли до чисто вбраної кімнати з новим дерев'яним ліжком на два спальних місця, яке Ніна Іванівна власноруч обирала на базі коопспілки. Стьопка сів на край ліжка і враз протверезів. «І що це я наробив?!» — так часто закліпав очима, що аж довелося знімати окуляри і терти скло.

«Як же хвилюється! — жахнулася й собі бібліотекарка. — Мабуть, ніколи ще жінки не мав і тепер оце не знає, що робити!» Подумала таке і ще більше жахнулася — а сама ж?! Сама ж теж ніколи… Як же вони впораються?..

Тетянка опустилася на м'який стілець біля ліжка, зціпила руки і нервово прошепотіла:

— Такі дівки дурні… Оце побажали, щоби ми сьогодні дитинку зачали…

Німець смикнувся, очі відвів.

— А Маруся Льошчина… Маруся чого побажала?..

Тетянка напружено розсміялася.

— Та не буду казати…

— Та ні! Скажи, — наполягав.

— Та нащо? Це ж вона мені казала, не тобі…

— А я, виходить, не при ділі…

— Стьопочко, не ображайся. Таку дурню побажала, що й казати соромлюся.

Німець встав, витяг з кишені цигарку і сказав:

— Ну, тоді піду… Покурю.

Бібліотекарка перелякалася.

— Та ти що! Сором… Та стій, добре! Добре, скажу…

Стьопка покрутив у руці «Пегаса», але не сховав.

Знову сів на край ліжка. Тетянка ніяково засмикала край фати, видихнула, опустила очі.

— Сказала: «Коханця тобі подружко, гарного бажаю, бо німець, мабуть, зовсім ні на що не здатний! Буде тобі замість меблів».

— Що?! — Стьопка аж цигарку впустив. Підвівся, на місці товчеться — а лють із соромом аж крутять усередині. Окуляри поправив.

— Піду… Покурю. — Тетянку, яка у піджак вчепилася, відштовхнув. — Та чого це ти?! Зараз повернуся!

— Стьопочко! Не ходи! Не кидай мене цієї ночі… Благаю! — плакала. — Нащо я тобі сказала? Нащо?! Я ж не вірю їй, І коханців заводити не збираюся. Стьопочко!

Німець упав на край ліжка і сказав:

— Горілки хочу…

За хвилину молоді удвох сиділи на новому двоспальному ліжку і пили самогонку з великого бутля, бо горілка уся чисто була на столах, а у Стьопиній комірчині тільки самогонка завалялася.

— От навчуся… і буду кохати тебе… до нестями, — плуталася у думках молода.

— Щось ти мене усе обіцянками годуєш — «буду» та «буду»… — захитався молодий і впав на ліжко.

Тетянка зміряла його поглядом, стягнула весільну сукню і впала поруч зі Стьопкою.

— Зараз же і буду! — завірила відчайдушно сміливо.

— Добре. — Стьопка припіднявся на лікті, не втримався — впав лицем на Тетянчині груди і попросив: — Тетяно, а ти можеш з мене штани зняти?

Тетянка всадила німця на ліжко, і поки стягувала ї нього штани, сорочку, він сміявся як дурний:

— Чуєш! Оце ж я до тебе не торкаюся! Правда? Не торкаюся… Ти сама усе чисто робиш, а я — не торкаюся…

Бібліотекарка роздягла молодого, повалила на ліжко, на тій же нервовій ноті поскидала з себе все, що ще лишилося, впала поруч і прошепотіла:

— Роби вже хоч, як умієш! Роби, бо вмру!

Стьопка мотнув головою і придавив Тетянку до постелі.

— Ого! Та який же ти важкий! — здивувалася, бо на вигляд Стьопка скоріше горобцем здавався, ніж кабанюгою. Напружилася, очі заплющила — страшно! — і раптом зойкнула від несподіваного гострого болю, замішаного на незнайомих раніше жаданні й майже тваринній похоті. «Брехала, стерво!» — промайнуло в голові, і бібліотекарка спробувала зосередитися на власних відчуттях, аби потім у деталях похвалитися перед рокитнянськими дівками, та хтивість запнула очі й відрубала думки.

— Стьопочко… — тільки й проверещала.

Маруся сиділа на шкіряному дивані і стискала в руках намисто з гірського кришталю.