Молоко з кровю - Дашвар Люко (2008)

Ту п'ятницю Рокитне запам'ятає надовго. Потім баби за годинником будуть звіряти перебіг надзвичайних подій, щоб віднайти хоча б теоретичну можливість тим подіям запобігти.

А почалося все зранку. Зі сміху. Знаменитому хряку Тараса Петровича, здоровенному кабанюрі з такими іклами, які й диким свиням уві сні б не примарилися, мабуть, остогидли хронічні екскурсії до його загородки, бо рівно о шостій ранку він легко пробив дерев'яну стінку сараю, де у кутку й були його хороми, і чкурнув світ за очі та так оперативно, що на ту хвилину, коли Тарас Петрович закінчив чистити зуби розсолом і вийшов на двір, щоби оцінити метеорологічні перспективи дня, хряків слід уже й свіжим снігом припав. Може, Тарас Петрович не звернув би уваги на ті сліди, бо зранку голова важка — не до слідопитства, та хряк, трясця матері, прориваючись на волю, проломив ще й стінку курника, і перше, що побачив Тарас Петрович, коли вийшов на ґанок, — з десяток курей, які нарізали по двору кола і квоктали так відчайдушно, ніби кожній за хвилину голову відрубають.

— От тобі і «добрий вечір»! — сказав Тарас Петрович, бо раптом захотів промочити і орлянку.

За годину вже вся вулиця реготала, спостерігаючи за розхристаним Тарасом Петровичем з батогом в одній руці й палицею в другій і манірною вчителькою Ніною Іванівною, які на пару заглядали на всі рокитнянські подвір'я у пошуках хряка.

— Ех, пропали екскурсії! — сміялися.

— Смійтеся! Смійтеся! — бідкався Тарас Петрович. — Ви мого хряка не знаєте… Він, оце, куди втрапить, так геть усе розтрощить! Буде вам сміх, чукчі ви безсердечні.

Сусіди посміялися та взялися допомагати Петровичу хряка шукати, бо — його правда: на одному дворі хазяї побачили паркан повалений, на другому — город весь свинячим рилом перекопаний, на третьому — корито з комбікормом під навісом перекинуте: усе потоптане, пожмакане, замість бути з'їденим.

— От свиня! — розсердилися.

Спочатку спробували за наукою діяти. Усе по кабанячих слідах ішли, та у хряка виявився такий дивний і незрозумілий маршрут, що слідопитам довелося довго кружляти на одному місці, тричі повертатися до перекинутого корита, товктися вслід за хряком по рокитнянських городах, а це уже геть погано.

— Люди, та ви подуріли! — обурилася бухгалтерка, спостерігаючи, як група хрякових ловців витоптує її город. — Хряк на копійку знищив, а ви прийшли на рубель потоптали?

— Та йди ти… — вибачився, як міг, Тарас Петрович.

Зібрав помічників на вулиці біля свого двору. Налив усім по стограм для підняття духу. Дід Нечай випив і сказав:

— Я знаю, як діяти!

— Кажи! — наказав Тарас Петрович.

— Треба нам… ще по одній! — дід Нечай йому.

— Тьху ти! — роздратувався Тарас Петрович і налив.

— Ти, Тарасе, не психуй! Ти послухай розумну людину. Треба… — дід Нечай непевним жестом окреслив коло своєї свідомості. —…У голову хрякову проникнути!

— Що?!

— «Що» та «що»! — тупнув валянком дід Нечай. — У хрякову голову! А ти як думав? Треба зрозуміти його тактику… Які підступні плани у тієї тварюки? Як вона діяти замислила? Оце як зрозуміємо хрякові помисли, так і зловимо його.

Тараса Петровича так розлютило дідове базікання, що він аж пляшку відклав і руки звільнив, бо збирався пояснити дідові пустопорожність його планів не тільки словами. Тільки підніс угору кулак і стряснув ним над головою для більшого враження, як від Нечаєвої хати заволала Нечаїха.

— Ой-йой! Ой, люди! Рятуйте…

Тарас Петрович був подумав, що стара Нечаїха за діда перелякалася, і крикнув:

— Та ви що, бабо, з глузду з’їхали?!

— Рятуйте! — кричала Нечаїха і показувала кудись за свою хату. — Хряк! Хряк!

— Хряк! — просяяв Тарас Петрович, і чимала юрба рокитнянців побігла до Нечаєвої хати.

— Де? — задихнувся Тарас Петрович, і баба Нечаїха показала тремтячим пальцем за хату.

Тарас Петрович усміхнувся, міцніше перехопив батіг та палицю і зазирнув за хату.