Лазарит - Симона Вилар (2013)

– Тим часом, як в орденах, так і в загонах баронів завжди були воїни-іновірці – туркополи, – вів далі Ґвідо, – котрі були готові битися на нашому боці, аби лише їхнім сім’ям і далі дозволялося жити на наших благословенних землях.

– І ви наважилися на них покластися? – сплеснула руками Іванна Сицилійська. – Воістину ви заслужили завданої вам поразки! А могли б і остаточно погубити свою душу, потураючи мерзенним язичникам!

Хоч як це дивно, але за Ґвідо заступилася Джоанна:

– Не судіть так суворо нашого мужнього короля Ґвідо, мадам. Адже філософ Абеляр[113] навчав: християнин має виявляти терпимість до будь-якого розумного вірування.

Іванна різко заперечила, мовляв, Абелярове вчення заборонене Церквою. А Вільям лише всміхнувся, коли Джоанна нагадала Річардовій сестрі, що настоятелю абатства Клюні вдалося примирити Абеляра зі Святим Престолом, і філософ усамітнився в монастирі, де спокійно дожив свого віку. Іванна не знайшла, як заперечити, і відвернулася, немов розмова перестала її цікавити. Тим часом, за знаком короля, танцівники-греки зникли, і на середину зали вийшов стрункий білявий юнак із лютнею в руках. Робер де Сабле, який сидів поруч із Вільямом, шепнув йому, що це – Блондель, улюблений трубадур англійського Лева.

Голос у Блонделя і справді був божественним. Перебираючи струни лютні, він заспівав:

Як янгольське світло в очах спалахне, —

В душі розгориться багаття любові.

Та дар цей прекрасний того не мине,

Хто серце готовий віддати натомість.

Як випаде їхати в дальні краї

Звитяжную славу собі здобувати,

Любов я знаменом здійму на війні,

А серце залишу з тобою палати.

Гості принишкли, насолоджуючись співом трубадура. Річард слухав замислено, підперши долонею голову, яку прикрашала золотаво-руда, воістину лев’яча шевелюра. На час бенкету він зняв корону, поводився вільно й невимушено, але кожен його жест і погляд з-під широких світло-каштанових брів свідчив: перед вами – король та повелитель, грізний, могутній, рішучий.

На жаль, якщо нетерпима до мусульманських підданих Єрусалимського королівства Іванна Сицилійська має вплив на брата, вона може налаштувати його й проти Ґвідо де Лузіньяна. Залишається сподіватися, що Річард зуміє зрозуміти, як Свята земля відрізняється від усього, до чого він звик у Європі, а, прибувши до Палестини, сам переконається: у загонах князів Антіохії, Бейрута й Триполі немало лучників-мусульман, які відчайдушно й звитяжно б’ються за справу хрестоносців, знаючи, що за першої ж нагоди Саладін не пощадить нікого.

Учта тривала вже кілька годин поспіль. Проти ночі багато хто з гостей, утомившись від їжі та великої кількості питва, покинув свої місця за столом і розважався танцями чи грою в кеглі на галереї, інші просто спілкувалися, поділившись на гурти й попиваючи прохолодні напої.

Хоч як це дивно, не було жодного лицаря, який би напився доп’яна. І коли Вільям заговорив про це з Робером де Сабле, той пояснив, що король Річард вельми суворо ставиться до непоміркованості й буйства на бенкетах, оскільки переконаний: представники знаті мусять усім подавати приклад стриманості.

І справді: розпорядники бенкету, ледь почувши суперечку чи помітивши, що хтось із гостей хильнув зайвого, негайно пропонували вирушити в табір хрестоносців і далі розважатися там, як йому заманеться. Оскільки така поведінка на учті у вінценосця може образити його благочестиву дружину. Молода королева святоблива й набожна, це видно хоча б із того, що навіть під час бенкету вона кілька разів виходила молитися, аби не пропустити належних годин.

– Таки справді наш король обрав собі даму достойну й глибоко релігійну, – підсумував де Сабле. – Беренгарія внесе до двору його величності ту чистоту, якої нам так бракувало при Річардовому батькові, старому Генріхові, – нехай помилує його Господь!