Лазарит - Симона Вилар (2013)

– Нащо ви поклали на себе хрест, ваша величносте? Щоб, прикриваючись ним, вести іграшкові війни скрізь, куди закине вас доля? Зараз ви опинилися на Кіпрі, так і не діставшись Святої землі, і тішитеся тут, терзаючи невинних християн у той час, коли істинні воїни Святого Хреста жорстоко б’ються під мурами Акри з невірними!

На таке навіть Річард не відразу спромігся відповісти. Він мовчки дивився на зухвалого прелата, сидячи на Ісааковому троні; його могутні руки міцно стиснули різьблені бильця, а лице поволі наливалося кров’ю.

Король добре знав єпископа Бове. Він походив із роду графів Дре і прийняв сан не з високого покликання, а вимушено, оскільки був молодшим у сім’ї. Єпископ рідко вбирав сутану, віддаючи перевагу обладункам і мечу, але для зустрічі з Річардом усе-таки надів камилавку,[124] а поверх довгої кольчуги на його плечах лежала мантілета,[125] розшита виноградною лозою і пшеничним колоссям. Незважаючи на вбрання, його гладенько виголене напружене обличчя викривало в ньому непримиренного воїна, а не служителя Церкви.

– Вам нема що відповісти, сір? – вигукнув Бове, коли мовчання Річарда стало нестерпним. Тоді я скажу: ви розслабилися, ви справляєте весілля, розважаєтеся переслідуванням Ісаака Комніна, немов полюванням, і це означає лише одне: ви, ваша величносте, не наважуєтеся перейти до важчого завдання – відвойовувати Гроб Господній!..

– Клятий пасинок сатани! – вилаявся, рішуче виступивши вперед, інший єпископ – Солсбері, радник і друг Річарда. – І ти, псе, наважуєшся докоряти моєму королю, коли твій так нічого й не домігся, а лише весь час канючить подачки!

– Мовчи, диявольське насіння! – не залишився в боргу Бове. – Поки мій король б’ється…

– Точніше, б’є байдики в таборі під Акрою! Це вже ми знаємо! І прикривається лицарською клятвою, щоб не зазнати поразки, і лускається від заздрощів до перемог англійського Лева на Кіпрі. Щойно Річард туди прибуде, він візьме Акру значно швидше, ніж Філіп Французький сплете чергову інтригу!

– Як ти можеш оббріхувати мого шляхетного короля?

– А ти?

– Овече лайно!

– Задавакуватий віслюк!..

Лайка й образи ще витали в повітрі, а лицарі Річарда вже схопилися за зброю. Французи, які супроводжували єпископа Бове, теж оголили сталь. Королю довелося підвищити голос і встати між воїнами, котрі готові були пролити кров. Тільки після цього запанувала тиша.

Насамперед Річард обернувся до блідої немов полотно Беренгарії і попросив її та інших дам покинути залу ради. Лицарі провели королеву та її почет поклонами, однак ледве ті пішли, галас відновився.

Схвильована Беренгарія відразу кинулася в капличку, Іванна залишилася підслуховувати під дверима зали, а Джоанні довелося відвести Діву Кіпру, яку все це лише розважало.

Одначе кровопролиття не сталося. Річардові вдалося цілком мирно домовитися з єпископом Бове, пообіцявши в найкоротший термін закінчити підкорювати Кіпр, адже, як зазначив король, не можна залишати цю справу незакінченою. Щойно буде досягнуто остаточну перемогу – у ній уже ніхто не сумнівався, – Річард, не зволікаючи ні години, вирушить до Палестини. Щодо самого єпископа Бове, то йому варто покинути острів негайно, оскільки він образив короля Англії в присутності його підданих і тут буде чимало охочих поквитатися з ним – тим паче, він, хоч і духовна особа, проте носить на паску меч, отже, відповідає за свої слова як воїн.

Щоб заспокоїтися після таких бурхливих подій, Іванна запропонувала Джоанні знову вирушити прогулятися верхи. Незабаром жінки вже скакали на конях до віддаленої бухти, яку облюбували для купання.

Вони неквапно їхали уздовж берега, огинаючи скелі й хащі, коли Джоанна раптом побачила лицаря-госпітальєра, який рухався верхи їм назустріч.