Скажи мні річ твою утішну:

Щоб жив Іул, щоб жив Еней!»

[12] «Мовчать! Прескверна пащекухо!

Юнона злобна порощить. —

Фіндюрко, ящірко, брехухо!

Як дам – очіпок ізлетить!

Ти смієш, кошеня мерзенне,

Зевесу доносить на мене,

Щоб тим нас привести в розлад;

За кого ти мене приймаєш?

Хіба ж ти, сучище, не знаєш,

Що Зевс мій чоловік і брат?

[13] Тобі ж, Зевес, скажи, не стидно,

Що пред тобою дрянь і прах

Базіка о богах обидно,

Мудрує о твоїх ділах?..

Який ти світа повелитель

І наш олімпський предводитель,

Коли проти фіндюрки пас?..

Всесвітня волоцюга, мерзька,

Нікчемна зводниця цітерська,

Для тебе луччая од нас.

[14] А з Марсом чи давно піймавши,

Вулкан їй пелену відтяв;

Різками добре одідравши,

Як сучку, в ретязку держав.

Но ти того буцім не знаєш,

Як чесную її приймаєш

І все робить для неї рад.

Вона і Трою розорила,

Вона Дідону погубила;

Но все іде для неї в лад.

[15] Де ся підтіпанка вмішалась,

То верб’я золоте росло;

Земля б щасливою назвалась,

Коли б таке пропало зло!

Чрез неї вся Латинь возстала

І на троян її напала,

І Турн зробивсь Енею враг.

Не можна бід всіх ізлічити,

Яких успіла наробити

На небі, на землі, в водах.

[16] Тепер же на мене звертає,

Сама наброївши біди;

І так Зевеса умоляє,

Мов тілько вилізла з води.

Невинничаєть, мов Сусанна;

Незаймана ніколи панна,

Що в хуторі зжила ввесь вік.

Не діждеш з бабкою своєю —

Я покажу твому Енею…

Богиня я! – він чоловік».

[17] Венера лайки не стерпіла,

Юнону стала кобенить;

І перепалка закипіла,

Одна одну хотіла бить.

Богині в гніві также баби

І также на утори слабі,

З досади часом і брехнуть;

І, як перекупки, горланять,

Одна другу безчестять, ганять

І рід ввесь з потрухом кленуть.

[18] «Та цитьте, чортові сороки! —

Юпітер грізно закричав. —

Обом вам обіб’ю я щоки;

Щоб вас, бублейниць, враг побрав!

Не буду вас карать громами;

По п’ятах виб’ю чубуками,

Олімп заставлю вимітать;

Я вас умію усмирити,

Заставлю чесно в світі жити

І зараз дам себе вам знать.

[19] Занишкніть, уха наставляйте

І слухайте, що я скажу;

Мовчіть! роти пороззявляйте,

Хто писне – морду розміжжу.

Проміж латинців і троянців

І всяких Турнових поганців

Не сікайся ніхто в війну;

Ніхто ніяк не помагайте,

Князьків їх также не займайте,

Побачим, здасться хто кому».

[20] Замовк Зевес, моргнув бровами

І боги врозтіч всі пішли,

І я прощаюсь з небесами,

Пора спуститись до землі

І стать на Шведськую могилу,

Щоб озирнуть воєнну силу

І битву вірно описать;

Купив би музі на охвоту,

Щоб кончить помогла роботу,

Бо нігде рифм уже достать.

[21] Турн осушивсь після купання

І ганусною підкрепивсь,

З намету виїхав зарання,

На кріпость сентябрем дививсь.

Трубить в ріжок! – оп’ять тривога!

Кричать, біжать, спішать якмога;

Великая настала січ!

Троянці дуже славно бились,

Рутульці трохи поживились,

Насилу розвела їх ніч.

[22] В сю ніч Еней уже зближався

До городка, що Турн обліг;

З Паллантом в човні частувався,

Поїв всю старшину, як міг.

В розказах чванився ділами,

Як храбровав з людьми, з богами,

Як без розбору всіх тузив.

Паллант і сам був зла брехачка,

Язик його тож не клесачка,

В брехні Енею не вступив.