Энеида(илл. А. Базилевича) - Котляревский Иван Петрович (2016)

[34] До нас було Турн докосився

І байдаки всі попалив.

Та Зевс, спасибі, поспішився,

Як бач, мавками поробив.

Була без тебе зла година,

Трохи-трохи твоя дитина

Не оддала душі богам,

Спіши свій городок спасати;

Ти мусиш ворогам тьху дати,

Ти сам – повір моїм словам».

[35] Сказавши, за ніс ущипнула;

Еней мов трохи ободривсь;

І на других хвостом махнула,

Ввесь флот неначе поспішивсь;

Мавки бо стали човни пхати,

Путем найлуччим направляти.

І тілько начинався світ,

Еней уздрів свій стан в осаді;

Кричить во гніві і досаді,

Що Турна лусне тут живіт.

[36] А сам, матню прибравши в жменю,

По пояс в воду з човна плиг;

І кличе в поміч гарну неню

І всіх олімпівських богів.

За ним Паллант, за сим вся сволоч

Стриб-стриб з човнів, Енею в помоч

І тісно строяться на бой.

«Ну, разом! – закричав, – напрімо!

І недовірків сокрушімо,

Рушайте, як один, шульгой».

[37] Троянці, з города уздрівши,

Що князь на поміч к ним іде,

Всі кинулись, мов одурівши,

Земля од топотні гуде.

Летять і все перевертають,

Як мух, рутульців убивають,

Сам Турн стоїть ні в сих ні в тих;

Скрізь ярим оком окидає,

Енея з військом уздріває

І репетує до своїх:

[38] «Реб’ята! бийтесь, не виляйте,

Настав тепер-то січі час!

Доми, жінок, батьків спасайте,

Спасайте, любо що для вас!

Ступня не оддавайте даром,

Їх кості загребем тут ралом,

Або… но ми храбріші їх!

Олімпські нас не одступились,

Вперед! Троянці щось смутились,

Не жалуйте боків чужих».

[39] Примітя ж Турн гармидер в флоті,

Туда всю силу волоче;

Скрізь йорзає, як чорт в болоті,

І о поживі всім товче.

Построївши рутульців в лаву,

Одборних молодців на славу,

Пустився на союзних вскач.

Кричить, рубає, вередує,

Не б’ється, бач, а мов жартує,

Бо був вертлявий і силач.

[40] Еней пройдисвіт і не промах,

В війні і взріс і постарів;

Привідця був во всіх содомах,

Ведмедів бачив і тхорів.

Дитина хукає на жижу;

Енею ж дур невдивовижу,

Видав він різних мастаків.

На Турна скоса поглядає

І на рутульців наступає,

Пощупать ребер і боків.

[41] Фарона першого погладив

По тім’ю гострим кладенцем

І добре так його уладив,

Що сей вильнув наверх денцем.

Потім Ліхаса в груди тиснув,

Сей поваливсь і більш не писнув;

За ним без голови Кісей,

Як міх з пашнею, повалився,

І Фар на теє ж нахопився,

Розплющив і сього Еней.

[42] Еней тут добре колобродив

І всіх на чудо потрошив;

Робив він із людей уродів

І щиро всіх на смерть душив.

Паллант був перший раз на битві,

Кричав, жидки як на молитві,

Аркадян к бою підтруняв,

По фрунту бігав, турбовався,

Плигав, вертівся, ухилявся,

Як огир в стаді, ярував.

[43] Тут Даг, рутулець прелукавий,

Пізнав одразу новичка,

Хотів попробовать для слави

Паллантові піддать тичка;

Но наш аркадець ухилився,

Рутулець з жизнею простився,

В аркадцях закипіла кров!

Одні других випереджають,

Врагів, як хмиз, трощать, ламають;

Така підданців єсть любов.

[44] Паллант Евандрович наскоком

Якраз Гібсона і насів,

Шпигнув в висок над правим оком,

Гібсон і дутеля із’їв.

За сим такая ж смертна кара

І лютого постигла Лара.

Ось Ретій в бендюгах летить!

Сього Паллант стягнув за ногу,

Ударив, як пузир, об дрогу,

Мазка із трупа капотить.