Лазарит - Симона Вилар (2013)

«Вона справді любить свою рідню, – подумав Мартін. – Хотілось би вірити, що в де Шамперів це сімейне і маршал Вільям готовий буде на все, щоб захистити честь сестри. Тоді я і справді зможу диктувати йому свої умови».

– Ельфом прозвали Генрі валлійці, – пояснила леді Джоанна. – Через його очі. Вони світло-блакитні, мигдалеподібні, а їхні куточки начебто відтягнуті до скронь. Валлійці вважають, що очі Генрі точнісінько такі, як у маленького народу: так називають в Англії ельфів – духів лісів та води. Крім того, Генрі красивий і безтурботний, як і ці ефірні створіння. Валлійці, мабуть, праві, адже більшого шалапута в роду де Шамперів не було! Уявіть собі: батько доручив йому керувати нашими замками на кордоні з Вельсом, а Генрі відразу влаштував там лицарський турнір, запросивши на нього не лише всіх місцевих лицарів, а й напівдиких простолюдинів-валлійців. Унаслідок цього турнір мало не перетворився на криваву битву, і братові ледве вдалося зупинити колотнечу. Крім того, Генрі зачарував одну з дочок лорда Мортімера, помістя якого розташовані по сусідству, а коли вже йшло до весілля, він несподівано скасував заручини, закохавшись у якусь тамтешню дикунку. Вона ж натомість примудрилася втекти від нього, тому брат вирушив у гори Вельсу мало не сам – шукати свою кохану.

До речі, серед валлійців Генрі набув слави відчайдушного сміливця, але через дружбу з ними він мало не розсварився з англійськими лордами, а Мортімери тепер для нього могутні вороги. Урешті-решт, батько наказав синові повернутися на східне узбережжя, позбавив його права керувати нашими землями у Валлійській марці[87] і звелів стати на духовну стезю. Оскільки, згідно із законом, усі володіння де Шамперів успадкує Гай, Генрі мав стати служителем церкви, а це, завдяки його знатності, обіцяло йому швидкий поступ до вершин церковної ієрархії.

Але Генрі вчинив інакше. Вважаючи, що нема нічого на світі нуднішого за літанії та запах ладану, він відмовився від спадку і став бродячим лицарем – із тих, котрі їздять із турніру на турнір, незалежно від того, де вони відбуваються. Зрештою, він здобув чимало перемог, отримав багато нагород, і про нього заговорили як про одного з найвидатніших турнірних бійців Англії. Весь цей час він не підтримував із сім’єю жодних стосунків. Але кров є кров, і коли кілька років тому напередодні Різдва він з’явився в Гронвуді разом зі своєю валлійкою та маленьким сином, наша матінка розплакалася від щастя, а батько пробачив йому, зворушений тим, що Генрі на його честь назвав свого первістка Артуром.

– Історія вашого брата-ельфа – готова балада! – усміхнувшись, зауважив Мартін. – Очевидно, де Шампери й справді дуже дружні, якщо простили непокірному синові і для нього все закінчилося щасливо.

Джоанна мрійливо дивилася в огонь.

– Ах, сер, знали б ви, який чудовий у Гронвуді Святвечір, а які розкішні бенкети під час Різдвяних свят, коли там збирається вся сім’я. Адже де Шампери, хай там що, в ці дні завжди разом. І яка музика лунає тоді під склепіннями Гронвуду, скільки сміху й радості, скільки дитячих голосів!.. – Вона трусонула головою, відганяючи спогади, і знову заусміхалася. – Але навіть не це для мене головне. Я впевнена, що рано чи пізно знов буду разом із ними. І це величезне щастя – знати, що в тебе є дім і люди, які завжди чекають і радісно тебе зустрінуть!

Серце в Мартіна несподівано стислося. Нічого й ніколи він не хотів більше, ніж мати дім, під дахом якого можна забути всі життєві незгоди. Він згадав сім’ю Ашера бен Соломона, його сиві кучері та лукавий погляд, завжди привітну й лагідну з ним пані Хаву, їхніх веселих дочок та онуків. Йосип невдовзі буде з ними… І там Руф, яка чекає на нього й кохає…

Що ж, колись і в нього буде сім’я, і йому не доведеться більше почуватися неприкаяним пілігримом без роду та племені. Але що це нарешті сталося…