Лазарит - Симона Вилар (2013)

Лазарит
  • Год:
    2013
  • Название:
    Лазарит
  • Автор:
  • Жанр:
  • Серия:
  • Язык:
    Русский
  • Перевел:
    978-966-14-5871-9
  • Издательство:
    Клуб Семейного Досуга
  • Страниц:
    312
  • ISBN:
    978-966-14-5871-9
  • Рейтинг:
    1 (1 голос)
  • Ваша оценка:
XII век. Сиротка Мартин воспитывался в интернате суровых сарацин, пока его не принял в семью священнослужитель Ашер. С первого взляда юноша полюбил его дочка, нежную Адель. Однако, чтобы назовать ее женой, ему нужно исполнить смертельно небезопасное задание Коэна — спасти его близких из осажденной Акконы. А для этого — соблазнить племянницу маршала орденута тамплиеров — прекраснейшую Джоанну. Дэвид готов на все ради Руфь, но он не полагал, что Джоанна как красива и неглупа … Татьяна краем глазища поглядывала на разнесчастную кошку. Глазища той остекленели и были полуоткрыты, диалект вытащен изо рта и отодвинут так, чтобы свешивался из пасти. Кошка лежала на животе, растянутая за лапки и привязанная к ногам стола. Если бы не на животе — вышел бы собачий Исусик. Кусок кожицы гладко избран. Кожа была серо-белая, словно неживая, а сама кошечка походила на лоскутное покрывало — рыжие, серо-белые и черные ворсинки смешались на ее теле затейливым узором, образуя кое-где занимательную игру полосочек. Татьяна всхлипнула и потянула крючочек на себя.

Лазарит - Симона Вилар читать онлайн бесплатно полную версию книги

Мартін сказав, що цього навчили його ченці в Немюрі – начебто оцет запобігає хворобі поширюватися по шкірі. І поки Джон не поставив наступного запитання, яке могло виявитися ще небезпечнішим, Мартін натомість поцікавився, що то за дівуля ночами обслуговує прокажених.

– Вона не така вже й молода, щоб називатися дівулею, – усміхнувся Джон. – Але така ласа на гроші, що її навіть проказа не лякає. Та й кому вона ще потрібна – половини зубів немає, родима пляма на півобличчя, цицьки теліпаються до пупа. До хвороби знав я дівчаток значно кращих за цю Доротею, хай їй грець! І все ж щілина між ляшками в неї точнісінько така ж, як у будь-якої іншої кралі, а я ще не настільки хворий, щоб розучитися користуватися своїм стрижнем. Та й решта братів не проти отримати від життя бодай маленьку радість.

«Але ж та курва може рознести заразу по всьому табору!» – здригнувшись, подумав Мартін. На цьому розмова із Джоном закінчилася й Мартін поквапився до Ейріка.

У тій частині табору, де стояли французи, знову чути було стукіт молотків і вищання пилок. Величезна гармата для облоги росла на очах, особливо після прибуття ще одного корабля з Кіпру, навантаженого дошками й кам’яними ядрами. З’юрмившись при сходнях, лицарі допитувалися, коли нарешті прибуде король Річард, і розносили табором звістку: англійський Лев уступив у бій із загонами лжеімператора на рівнині між Фамагустою та Нікосією, і в цьому бою король Англії особисто схрестив зброю з Ісааком. Той випустив у Річарда одну за одною кілька отруєних стріл, але король зумів ухилитися, і тоді Ісаак утік із поля бою та засів в одній із гірських фортець. А тим часом народ і знать острова присяглися на вірність Річардові.

– Скоріше б він прибув! – гомоніли ввечері лазарити. – Тоді все зміниться, і замість цього каторжного сидіння під Акрою ми нарешті здобудемо перемогу.

Протягом дня Мартін чув такі ж розмови по всьому табору хрестоносців.

– Чому в усіх надія тільки на Річарда? – запитав він у прокажених. – У таборі я бачив чимало славетних воїнів. Тут і захисник Тира Конрад Монферратський, і звитяжний Леопольд Австрійський, і хоробрий Гуго Бургундський, і, нарешті, високославний Баліан де Ібелін, який протистояв самому Саладінові під Єрусалимом!

Хоч як це дивно, лазарити знітилися. Капітан Барнабе неуважно помацав наріст, що набряк трохи вище надбрів’я на його безволосому та безбровому обличчі, і промовив:

– Усі згадані вами – вправні та звитяжні воїни, це правда. Але останнім часом ніхто з них не зміг здобути жодної перемоги над сарацинами. Так, маркіз Конрад зо два роки тому захистив Тир, однак на цьому його подвиги і скінчилися. Барон Ібелінський захищав Єрусалим, але здав місто Саладінові. Нехай і з незначними жертвами, однак хто наважиться назвати це перемогою? Герцог Гуго Бургундський і справді хоробрий, але в останній сутичці із сарацинами він утратив стільки воїнів, що це доречніше було б уважати поразкою…

Перейти
Наш сайт автоматически запоминает страницу, где вы остановились, вы можете продолжить чтение в любой момент
Оставить комментарий