Лазарит - Симона Вилар (2013)

Лазарит
  • Год:
    2013
  • Название:
    Лазарит
  • Автор:
  • Жанр:
  • Серия:
  • Язык:
    Русский
  • Перевел:
    978-966-14-5871-9
  • Издательство:
    Клуб Семейного Досуга
  • Страниц:
    312
  • ISBN:
    978-966-14-5871-9
  • Рейтинг:
    1 (1 голос)
  • Ваша оценка:
XII век. Сиротка Мартин воспитывался в интернате суровых сарацин, пока его не принял в семью священнослужитель Ашер. С первого взляда юноша полюбил его дочка, нежную Адель. Однако, чтобы назовать ее женой, ему нужно исполнить смертельно небезопасное задание Коэна — спасти его близких из осажденной Акконы. А для этого — соблазнить племянницу маршала орденута тамплиеров — прекраснейшую Джоанну. Дэвид готов на все ради Руфь, но он не полагал, что Джоанна как красива и неглупа … Татьяна краем глазища поглядывала на разнесчастную кошку. Глазища той остекленели и были полуоткрыты, диалект вытащен изо рта и отодвинут так, чтобы свешивался из пасти. Кошка лежала на животе, растянутая за лапки и привязанная к ногам стола. Если бы не на животе — вышел бы собачий Исусик. Кусок кожицы гладко избран. Кожа была серо-белая, словно неживая, а сама кошечка походила на лоскутное покрывало — рыжие, серо-белые и черные ворсинки смешались на ее теле затейливым узором, образуя кое-где занимательную игру полосочек. Татьяна всхлипнула и потянула крючочек на себя.

Лазарит - Симона Вилар читать онлайн бесплатно полную версию книги

Що ж до Леопольда Австрійського, то цей крикун колись захотів був захопити вежу на скелі. Те передове укріплення називають Мушиною вежею, воно охороняє підступи до гавані Акри. У разі успіху хрестоносці могли б завадити Саладінові доправляти в оточене місто продовольство. Леопольд планував облити смолою велику фелуку, підпалити її та скерувати за кам’яний мол простісінько в гавань. А під її прикриттям увірватися на скелю і взяти Мушину вежу штурмом. Задумка була-таки непоганою. Але що з того сталося? Австрієць не врахував напрямку вітру, який розвернув палаюче судно і поніс його просто на корабель, на носі якого розмахував бойовим молотом звитяжний герцог. І він сам, і його воїни, коли їхня галера спалахнула, пострибали в море, як жаби. Багато людей потонуло, але герцогові вдалося врятуватися… Сумнівний подвиг, нічого не скажеш, – адже перед тим Леопольд наказав, щоб із боку табору хрестоносці почали атакувати одну з ділянок фортечного муру, аби відвернути увагу оточених. Однак кляті сарацини встигли надіслати до Саладіна поштового голуба, сповістивши про початок штурму, і султан скерував свої війська на табір. Якби не тамплієри маршала де Шампера та госпітальєри магістра Неблуса, якби не наші орденські брати… – Барнабе з гіркотою махнув рукою і додав: – До того в нашому загоні було не менше шістдесяти чудових воїнів, а ті, що ви їх бачите зараз за цим столом, – усі, хто тоді вцілів!

«Але ж більшість із них отримали саме те, до чого прагнули, – героїчну смерть у бою з невірними, і в супроводі янголів вирушили просто в рай, – подумав Мартін. – Якщо, звісно, янголи їх не злякалися. Хоча про що це я? У християнському раю, мабуть, немає жодних хвороб. Чудова, напевно, місцина, – якщо, звісно, вона насправді існує».

Мартін мимоволі усміхнувся, але тут до нього звернувся брат Джон, запитуючи, де це подівся його рудий зброєносець. Джону доповіли, що вчора ввечері він не повернувся в намет братів-сержантів.

На якусь мить Мартін згадав кам’янисту бухту, де вони щовечора зустрічалися з Ейріком. Напередодні рудий прийшов до нього в новому сарацинському шоломі зі сталевим захистом для носа і в міцній шкіряній сорочці з буйволової шкури, обшитої металевою лузгою. У таборі хрестоносців, де було десятки кузень і сновигала купа торговців зброєю, придбати обладунок нескладно. Але особливо пишався Ейрік новими широкими штаньми, у які, на відміну від вузьких шосів,[127] що їх носять франки, вбираються лише данці.

– Малий, тепер я зі своїми! – тішився Ейрік. – І тамтешні хлопці не рідше за мене клянуться молотом Тора[128] й оком господаря Вальхали,[129] хоча всі вони – хрещені християни. Може, й ти зі мною до данців?

– Роздобудь краще для мене гаки, моток мотузки та легкий темний одяг, – неуважно промовив Мартін, роздивляючись фортечний мур. – І за першої ж нагоди я спробую пробратися в місто. Сподіваюся, король Філіп за допомогою своєї видатної балісти хоча б подекуди зруйнує кладку й трохи спростить мені завдання.

Цей спогад блискавично промайнув перед внутрішнім зором Мартіна, а потім він пригнічено розповів лазаритам: бачив, як його зброєносець сів сьогодні на корабель, що відходив на Кіпр.

– Я його не стримував, – додав Мартін. – Нащо мені зброєносець-зрадник?

– Його теж можна зрозуміти, – зітхнувши зауважив капітан, кладучи на Мартінове плече руку, яку хвороба позбавила двох пальців й уподібнила до клешні. – Вам підібрати зброєносця? – співчутливо запитав капітан Барнабе.

Мартін відповів, що сам знайде собі нового слугу. І полегшено перевів подих, коли прокажений перестав торкатися до нього. Схоже, Барнабе помітив, як він напружився, і Мартін швиденько спробував відволікти його запитанням:

– А що ви, месіре, думаєте про короля Філіпа як про головнокомандувача? – чоловік подумки сподівався, що цієї миті він схожий на незворушного приятеля-сарацина Сабіра.

Перейти
Наш сайт автоматически запоминает страницу, где вы остановились, вы можете продолжить чтение в любой момент
Оставить комментарий