Лазарит - Симона Вилар (2013)

Уранці Річард не одразу зміг згадати, як опинився в цьому приміщенні на різьблених дерев’яних колодах під сукном.

Беренгарія досі спала, мов немовля, і король мимоволі усміхнувся, поглянувши на дружину. Учора йому вдалося вмовити свою королеву випити зайвий келих, і вона стала неймовірно веселою та чарівною. О, якби вона завжди була такою, він би не почувався ґвалтівником щоразу, коли збирався виконати свій подружній обов’язок! Щойно він намагався її взяти, Беренгарія негайно починала читати молитви, а молитва під час близькості – найкращий спосіб згасити любовний пал. Зникала всіляка охота, і король перекочувався на свій край ложа, промовляючи: «Спіть спокійно, моя Беренгаріє!» Коли ж королева несміливо запитувала: «Чи догодила я вам, мій чоловіче і пане?», Річард просто мовчав, щоб зайве не брехати.

Але ж Беренгарія чудова, що й казати. Господь дав їй усе необхідне, аби дарувати своєму чоловікові втіху. Хтозна, може, варто бути терпимішим до неї і не квапити події. Адже вона завжди мріяла бути Христовою нареченою, а її віддали за воїна. Зараз головне, щоб вона завагітніла від нього, і тоді Річард перестане лякати її ночами своїми забаганками. Схоже, вони обоє цього хочуть. Але йому, як чоловікові та королю, потрібен спадкоємець!

Щодо подружнього обов’язку, Річард, як не старався, не зміг пригадати, чи виконав він його цієї ночі. Останнє, що спливало в пам’яті, – як вони танцюють удвох із захмелілим Філіпом, силкуючись повторити рухи арабської танцівниці, котра невідомо як опинилася в шатрі. Обличчя її приховував серпанок, зате все тіло по пояс було оголеним, і вона так хвацько вихиляла стегнами, що обидва королі побилися об заклад – хто ж з них краще зможе відтворити її танець… Давно він так не пустував, а Філіп, попри все, – славний малий… Присутні на бенкеті аж корчилися зі сміху, споглядаючи їхні танці, навіть на понурій фізіономії Конрада Монферратського з’явилася усмішка, і, якщо Річарда не підвів зір, він на власні очі бачив, як той дружньо плескав по плечу усміхненого короля Ґвідо.

Авжеж, вино іноді творить дива, мирячи на певний час навіть запеклих ворогів. Але він, Річард, іще перед початком бенкету наголосив: жодних сварок, жодних старих порахунків! Зрештою всі швидко понапивалися. Зазвичай сам англійський Лев рідко пиячив, пам’ятаючи, що він король і взірець лицаря. А тут… Немов валковий латник, що дорвався до хмільного, – хай Бог милує!

Однак Річард сподівався, що на момент, коли він «утратив обличчя», як кажуть на Сході, дами вже встигли піти. Вони завжди ідуть, якщо бенкет затягується, а чоловіки втрачають міру.

Але на цьому бенкеті у військовому таборі саме жінки, які прибули разом із ним з Кіпру, були за головну прикрасу – як і годиться згідно з куртуазними законами. Лицарі стужилися за шляхетною красою, і жінок було оточено загальною увагою та захватом. А коли вже почалися танці, то від охочих пройтися з ними зо два кола спасіння не було! Навіть сором’язлива Беренгарія танцювала більше, ніж зазвичай, а вже Півонія, люба сестронька, вбрана в лілове й рожеве, як справжня королева квітів, була незаперечною імператрицею бенкету. Вона навіть погодилася пройтися у врочистій павані[133] з Філіпом, якого з певного часу не надто милувала.

От уже ж таки справді дамська примха! Півонія з Філіпом могли б стати чудовою парою, такий шлюб зміцнив би мир і зв’язки між їхніми державами. Але непоступлива Півонія – у цьому вона вдалась у їхню матінку Елеонору – поставила умову: ніхто і ніколи більше не торгуватиме її рукою з політичною метою! Вона фактично купила це право, пожертвувавши Річардові величезну суму, необхідну для підготовки походу у Святу землю, і тепер він не має права її змусити… Хоча з іншого боку, те, що вона все-таки погодилася танцювати з Філіпом, дуже непогано.