Лазарит - Симона Вилар (2013)

Лазарит
  • Год:
    2013
  • Название:
    Лазарит
  • Автор:
  • Жанр:
  • Серия:
  • Язык:
    Русский
  • Перевел:
    978-966-14-5871-9
  • Издательство:
    Клуб Семейного Досуга
  • Страниц:
    312
  • ISBN:
    978-966-14-5871-9
  • Рейтинг:
    1 (1 голос)
  • Ваша оценка:
XII век. Сиротка Мартин воспитывался в интернате суровых сарацин, пока его не принял в семью священнослужитель Ашер. С первого взляда юноша полюбил его дочка, нежную Адель. Однако, чтобы назовать ее женой, ему нужно исполнить смертельно небезопасное задание Коэна — спасти его близких из осажденной Акконы. А для этого — соблазнить племянницу маршала орденута тамплиеров — прекраснейшую Джоанну. Дэвид готов на все ради Руфь, но он не полагал, что Джоанна как красива и неглупа … Татьяна краем глазища поглядывала на разнесчастную кошку. Глазища той остекленели и были полуоткрыты, диалект вытащен изо рта и отодвинут так, чтобы свешивался из пасти. Кошка лежала на животе, растянутая за лапки и привязанная к ногам стола. Если бы не на животе — вышел бы собачий Исусик. Кусок кожицы гладко избран. Кожа была серо-белая, словно неживая, а сама кошечка походила на лоскутное покрывало — рыжие, серо-белые и черные ворсинки смешались на ее теле затейливым узором, образуя кое-где занимательную игру полосочек. Татьяна всхлипнула и потянула крючочек на себя.

Лазарит - Симона Вилар читать онлайн бесплатно полную версию книги

– Я хотів лише наголосити, що пропозиції стосовно перебігу облоги можуть бути не лише в Річарда. Чи хоче висловитися ще хтось?

Він із надією поглянув на Гуго Бургундського. Але той мовчав, чухаючи свою густу буру кучму, через яку його прозвали Ведмедем. Зате підвівся Леопольд Австрійський.

Білявий велет з емалево-блакитними очима й пухнастою світлою бородою, чисто вимитою та гладенько розчесаною, ні сіло ні впало взявся гучно розповідати про священну місію хрестоносців, про велику славу, що чекає на героїв у разі успіху, про погибель, що її зазнають невірні, та про решту не надто доречних речей.

Віщав він так довго і пишномовно, ніхто його не перебивав, аж Річард знудьгувався. Одна річ, якби все це лунало з вуст єпископа, який напучує воїнів перед боєм, але зараз герцог Австрійський своїми пустопорожніми балачками тільки гайнував їхній час. Плантагенет не витримував таких пустодзвонів, які мають хист говорити натхненно і бундючно, але не здатні дати путньої поради й недолугі, коли доводиться діяти, а не базікати. Урешті-решт, він перебив австрійця:

– Дозволю собі ще раз нагадати відомі слова, які промовив магістр Гарньє: «Битися гучно, говорити тихо і стисло!» Якщо у вас, герцогу, немає нічого посутнього, – запишіть продовження вашої блискучої промови на пергаменті, і всі ми залюбки прочитаємо її перед сном замість вечірньої молитви.

Леопольд Австрійський спаленів, але навколо пролунали смішки, і він, загорнувшись у широку блакитну накидку, сів на місце.

Знову взявши слово, Річард почав говорити про безлад у таборі і запропонував низку змін, які слід було запровадити, щоб покращити становище. Насамперед потрібно скоротити кількість лавок, крамниць і торговельних наметів, що заполонили табір, а на звільнених місцях установити шатра лицарів та піхотинців так само, як у тамплієрів і госпітальєрів. Це звільнить проходи до стояків зі зброєю та конов’язей і скоротить час на збори загонів, коли цього вимагатимуть обставини. Ще Річард наполягав, щоб усіх курв і хвойд, які тут облаштувалися, негайно було спроваджено на кораблі й вивезено за межі Палестини. Про яку високу місію хрестоносців може йтися, якщо самі вони є втіленням розпусти та гріха?

– Ви хочете залишити нас без жінок? – обурився Конрад Монферратський, а Річард слушно зауважив, що не личить маркізові, який допіру обвінчався з чарівною принцесою, сумувати за шльондрами. Загалом щодо жінок – у таборі мають залишитися лише пралі, хтось же мусить прати воїнам одяг, щоб вони мали вигляд достойних лицарів, а не брудних і вошивих задрипанців, з яких насміхаються мусульмани.

– А як же лицарям розважитися на дозвіллі, якщо ви, сір, позбавите їх жінок і вина? – поцікавився граф Жак д’Авен, ветеран облоги, хоробрий лицар, але гіркий п’яниця, що підтверджував його багровий, покреслений ліловими прожилками ніс.

Річард відповів не відразу. Звернушись до Робера де Сабле, він запитав: що роблять на дозвіллі матроси на його кораблях?

На це флотоводець, а нині магістр тамплієрів відповів: у його моряків немає дозвілля, адже, якщо випадає вільна хвилинка, їх примушують мити й драїти палубу, плести канати, лагодити вітрила та снасті. Від неробства в головах у чоловіків з’являються такі думки, що їх при всьому бажанні не можна назвати благими.

Перейти
Наш сайт автоматически запоминает страницу, где вы остановились, вы можете продолжить чтение в любой момент
Оставить комментарий