Зазирни у мої сни - Макс Кідрук (2016)

У грудні 2013-го я провів місячний платіж за курсом 10,67. Наступного місяця євро коштував одинадцять гривень, тож віддав банку чотири тисячі двісті гривень. Я не панікував, однак більше не міг удавати, наче нічого не відбувається: того місяця Блакитний Монстр – так прозвав той «фольксваген», хоча Єва називала його просто Бітлі, або Жучком, – зжер усі мої гроші. Довелося шукати ще один підробіток. Моя колишня однокурсниця працювала викладачем англійської в компанії BTS Group і на моє прохання внесла мене в їхню базу даних вільних перекладачів. У BTS Group, окрім курсів англійської, займалися ще й перекладами, і якщо замовлень надходило більше, ніж могли опрацювати штатні працівники, частину роботи перекидали фрилансерам. Платили по двадцять-тридцять гривень за одну тисячу знаків.

Так ось, другий непояснюваний випадок із Теодором стався ввечері 17 лютого 2014-го, коли я закінчував роботу над першим замовленням від BTS Group. Стаття, яку перекладав, мала заголовок «Основні функції навчання в контексті сучасної парадигми природничої освіти». Я трудився на дивані в залі, Тео грався неподалік, а Єва розігрівала вечерю на кухні. Коли мікрохвильова пічка, дзенькнувши, просигналила про готовність вечері, я завершив переклад двох третин тексту, зупинившись на фразі «Якщо ми розглянемо цей механізм у контексті навчання в загальноосвітніх школах…». Далі не вчитувався. У файлі з перекладом швидко надрукував: «If we consider this mechanism within education in secondary schools…», натиснув «Зберегти» й сповз із дивана.

– Вечеряти будеш? – скуйовдив волосся Теодорові.

– Не хочу, – малий сидів на підлозі, оточений іграшковими автомобілями.

– Там товчена картопля – як ти любиш.

– Не х-о-о-о-очу.

Ми з Євою ніколи його не примушували, тож я буркнув «добре» та почовгав на кухню. За кілька хвилин, повечерявши, повернувся до роботи. Зручніше вмостився, поклав ноут на ноги, втупився в екран, згадуючи, на чому зупинився, а тоді враз насупився: курсор блимав не там, де я його залишив, – внизу під останньою введеною фразою. Та не це було основним – сама фраза змінилася. Я ошелешено втупився в екран:

If we regard this mechanism within education in secondary schools

Замість слова consider стояло слово regard. У принципі, обидва варіанти правильні: «якщо ми розглянемо» можна перекладати і як if we consider, і як if we regard. Можливо, другий варіант дещо кращий, але не в тому суть. Я точно пам’ятав, що перед тим, як піти вечеряти, написав consider.

Я вирішив, що машинально надрукував regard, думаючи при цьому, що набираю consider, коли помітив ще одну деталь. Устаючи з-за ноутбука, я зберігаю документ. Усі так роблять – це вже як рефлекс. У мене на ноуті було встановлено Microsoft Word 2007 року, й у цій версії текстового редактора після збереження відбувається деактивація кнопки «Повторити введення» – блакитної, загнутої в кільце стрілки на панелі швидкого доступу. Тобто після збереження документа користувач усе ще може відміняти введення набраних символів, але більше не може повторно вивести на екран символи, які було видалено або введення яких було скасовано перед збереженням файла. Після вечері я не торкався до клавіатури, та попри це кнопка «Повторити введення» була активною, тобто хтось працював із документом після збереження.

Хтось?

Спохмурнівши, я кілька разів поспіль натиснув Ctrl+Z. Після кожного натиску в слові regard, починаючи з кінця, зникало по букві, після останнього – на місці самотньої літери r виринуло слово consider.

Хороші новини: я не божевільний, не страждаю від передчасних виявів Альцгеймера та пам’ятаю, що робив, а чого не робив кілька хвилин тому. Погані новини: доки вечеряв, хтось у файлі з перекладом літера за літерою ввів слово regard замість consider.

– Єво, ти не чіпала мій ноут? – гукнув на кухню.

– Ні, – відказала дружина. – А що?

– Нічого.