Лазарит - Симона Вилар (2013)

– Так, це її заслуга… Вона подарувала мені життя й свободу, віддавши невірним Аскалон. Її не проклинав за це хіба що лінивий, і мене заодно! Віддати таку фортецю невірним… Завдяки втечі з полону, Аморі, ти здобув значно більше слави, ніж від цього ганебного переторгу із сарацинами.

– Зате тобі вдалося надурити хитрого Юсуфа ібн Аюба, – спробував підбадьорити брата Аморі. – Султан узяв із тебе клятву, що ти не візьмешся за меч, доки не перепливеш моря, розраховуючи на те, що ти, підібгавши хвіст, заберешся в Лузіньян. А ти сів на корабель і перетнув затоку, яка відмежовує Тартус[92] від острова Арвад,[93] до того ж твій меч висів на сідлі аж поки ти не ступив на землю. Ти не доторкнувся до нього, як і обіцяв султанові. І лише, перепливши море, знову розпочав війну!

Здавалося, що Ґвідо не чує його. Воно й не дивно – на душі в нього важко. Але Аморі добре знав свого брата: після поразок він рано чи пізно оговтається. Що ж, Акра довго не протримається, на допомогу з-за моря поспішає хрестоносне військо, і з Божою поміччю до Ґвідо скоро повернеться колишня могутність.

– Ти знаєш, що я тобі відданий, мій королю, – стиха промовив Аморі. Зараз йому хотілося обійняти брата, скуйовдити його золоті кучері, як тоді, коли вони обидва були хлопчаками. Але він не наважувався. Його завдання – повернути Ґвідо його колишню впевненість. – Чи пам’ятаєш, коли я вперше прийшов під стіни Акри, з тобою було тільки двісті лицарів? Ніхто не вірив, що тобі вдасться зібрати військо. Особливо після того…

Аморі затнувся, і за нього закінчив Ґвідо:

– Коли ми із Сибіллою приїхали в Тир, а Конрад, чиє славетне ім’я, що обіцяє надію, лунало в наших вухах протягом усього шляху, відмовився відчинити нам міську браму.

– Чого ще можна було чекати від того, хто їв з руки ромеїв? Конрад Монферратський такий же підступний, як усі вірні Константинополю схизматики. Недаремно він відмовився від Саладінової пропозиції купити життя рідного батька, здавши невірним Тир!

– Тут я з тобою не згоден, брате. Конрад учинив як істинний лицар. Тир і його християни важливіші життя якогось старигана. Монферрат загинув, але сотні й сотні християн у Тирі врятувалися і потім прославляли Конрадову мудрість.

Аморі обурено смикнув плечем.

– Конрад завжди тримав носа за вітром. І тоді, коли відмовився захистити вас із Сибіллою, і згодом, коли ти почав здобувати перемоги під Акрою… Ти правильно вчинив, Ґвідо, вирішивши розпочати свою війну з невірними саме звідси – із фортеці Сен-Жан-д’Акр, як називають її всі, хто не втрачає надію одного прекрасного дня приклонити коліна в соборі Святого Івана, розташованому за цими мурами. Кому могло спасти на думку, що король Єрусалимський почне звільняти свою землю з міста, яке досі майже нічого для нього не значило?

Ґвідо зітхнув, але в цьому зітханні вже відчувалося задоволення.

Усе вірно: від Акри Єрусалимському престолу було мало користі: це твердиня тамплієрів та госпітальєрів, котрих звільнено папською буллою від податків на користь казни. Усі їхні кошти йшли на утримання членів орденів та спорядження війська, яке успішно відбивало натиск невірних і в Леванті вважалося найсуттєвішою силою. Проте коли Акру захопили невірні, орденські брати розсіялися, лише незначні загони боролися із Саладіном, ховаючись у фортецях, розкиданих по всьому королівству, що їх султан захоплював одну за одною.