Лазарит - Симона Вилар (2013)

Він схилився над дошкою, обмірковуючи становище, в якому опинився його ферзь після ходу Джоанни, а в неї в голові блискавично майнув такий здогад, що аж довелося затиснути рота власною долонею. Боже милий! Малік говорить із сильним акцентом, і вона лише тепер розчула, що він називає її не Джоанною, а саме так, як звуть Річардову сестру – Джиованною!

Зосередившись, вона наважилася запитати, звідки він знає її ім’я.

Емір відірвався від дошки. Його темні очі знову сміхотливо сяйнули.

– О, я багато чого знаю! Знаю навіть, що вам подобається, коли вас називають іменем дивовижної квітки, яку вирощують у садах Сицилії.

Джоанні перехопило подих. Так і є!

Вона схилилася над дошкою, буцімто міркувала, а насправді, щоб приховати хвилювання. Отже: емір Малік точно знав, що зустріне в лісі на пагорбі Іванну Плантагенет, якій подобається, коли її називають Півоною. І король Річард хотів, щоб вони зустрілися. Навіщо? Хто насправді цей емір? Що стоїть за цією дивною інтригою? Нащо Річардові було знайомити іновірця із сестрою?

Джоанна ледве приборкала бажання негайно сказати Малікові, що вона не та, за кого він її має. Але щось – уроджена обережність, страх чи інтуїція – підказали їй: робити цього не варто. Однак після свого відкриття Джоанна так розгубилася, що зробила зо два необдуманих ходи, і зрештою партія, яку вона, безумовно, вигравала, закінчилася внічию.

– Пат, – зітхнув Малік і відкинувся на подушки. – Бажаєте ще зіграти?

Але Джоанна наважилася нагадати, що й так занадто довго користується його гостинністю. Стає дедалі спекотніше, та й в Акрі за неї вже хвилюються.

Емір відповів, що не сміє її затримувати. Але просить – ні, благає! – завтра знову прибути на це ж місце, щоб… – його лице заграло лукавою усмішкою – щоб зіграти ще одну партію і остаточно з’ясувати, хто з них є сильнішим гравцем.

Джоанна не знала, що робити, і страшенно хвилювалася. Чи може вона щось обіцяти від імені сестри короля?

Дорогою в місто вона попросила шотландців нікому не видати того, що сталося на прогулянці. Але приховати це від Іванни вона не могла й не хотіла.

Коли Джоанна розповіла їй про все, та безмежно здивувалася, хоча в її запитаннях було більше цікавості, ніж тривоги. У несподіваній, як вирішила Іванна, зустрічі її кузини із сарацинським еміром чимало забавного та кумедного – оце й усе.

Джоанна так і не наважилася висловити свої підозри, хоча й далі була цілком переконана: емір чекав на пагорбі саме сестру Річарда Левове Серце – Іванну Плантагенет. А ще дужче вона розгубилася, коли король того ж вечора відвідав сестру й знову почав наполягати, щоб вона і завтра вирушила прогулятися верхи.

– Милий Боже, як же мені йому пояснити, що, незважаючи на всі чесноти арабської коняки, я досі не здатна сісти в сідло! – бідкалася Півонія.

Закінчилося все тим, що вона попросила Джоанну знову її замінити, і та з несподіваною готовністю погодилася. Дивний азарт штовхав її продовжити цю незвичайну пригоду, яка відволікала від важких думок.

Шотландці бурчали, незадоволені, що мусять знову обманювати короля, проте, ледь почало сіріти, уже чекали в одному з двориків замку на несправжню королеву Сицилійську.