Лазарит - Симона Вилар (2013)

Джоанна була ладна на все, аби лише відвести розмову від Іванни Сицилійської. Тим паче, про Плантагенетів вона знала достатньо. Тому розповіла про старого короля Генріха, першого з англійських монархів, який мав прізвисько Плантагенет на честь гілочки дроку, про його сварку із синами в останні роки життя, про те, як старший син короля, теж Генріх, почав вимагати, щоб батько поділився з ним владою, та це лише поглибило непорозуміння між ними. Згадала Джоанна й дружину Генріха Молодого, про яку казали, начебто вона зрадила чоловікові з Вільямом Маршалом, на той час найкращим воїном християнського світу, і народила від нього сина. Щоправда, ця дитина віддала Богові душу незабаром після народження, але поговір не вщух. Коли ж Генріх Молодий помер, його дружина вийшла заміж за короля Белу Угорського, а спадкоємцем короля Генріха було визнано наступного за віком сина – Річарда. Щоправда, Річард перебував під впливом своєї матері, і при дворі певний час уважали, що Генріх передасть трон не йому, а молодшому з Плантагенетів – Джону, своєму улюбленцю. Середній син короля Генріха, Джеффрі, обвінчався зі спадкоємицею герцогства Бретонського Констанцією, отримавши її титул і володіння на посаг. Він дуже полюбляв турніри, й на одному з них загинув через нещасний випадок. Залишилося двоє – Річард та Джон, і, як знає благородний емір, королем усе ж став Річард.

– А що із Джоном? – Малік затягнувся й випустив сірувату хмарку диму. – Адже поки в Річарда немає синів, саме він спадкоємець трону старшого брата?

Емір украй здивувався, довідавшись: вирушаючи в похід, Річард призначив своїм наступником не брата, а сина покійного Джеффрі – малолітнього Артура Бретонського. Та чи розважливим є те, щоб залишити величезну Анжуйську імперію на юного принца?

Джоанні довелося пояснити, що Джон має певний вплив в Англії, але в континентальних володіннях Річарда до нього ніхто всерйоз не ставиться. Отже, французькі землі Анжуйської імперії підтримують Артура, а не Джона. В Англії ж принц Джон перебуває під пильним оком канцлера короля Річарда – Лошана, і той не дозволить йому жодного свавілля.

– Ви кажете так, наче принц Джон уже зараз прагне до корони. – В очах еміра Маліка спалахнув гострий вогник цікавості.

Джоанна неквапно відпила шербету, міркуючи, чи не забагато сказала цьому східному вельможі. А потім невимушено перевела мову на дочок Генріха та Елеонори Аквітанської. Старша, Матільда, вийшла за герцога Саксонського Генріха Лева, народивши йому багато дітей, але вона вже покинула цю долину сліз – земля їй пухом. Друга принцеса, названа на честь матері Елеонорою, стала дружиною короля Альфонсо Кастільського. Джоанна знала її в дитинстві і добре пам’ятала. Повідавши про долю принцеси, вона додала, що Елеонора Кастільська наполягала на тому, щоб і її чоловік приєднався до хрестового походу, проте через війни на Піренейському півострові Альфонсо не міг понести хрест, його дружина сама спорядила в похід лицарів ордену Сантьяго і Калатаври.

– Та, – емір недбало махнув рукою, що сяяла перснями. – Ці іспанські чваньки в себе в королівстві не можуть дати ради правовірним. Яка від них користь у Палестині? Але, о зоре очей моїх, чому ви мовчите про Іванну Плантагенет, вдову короля Сицилії?

Під його напахченими вусами майнула така багатозначна усмішка, що Джоанна перелякалася: зараз емір сяде біля неї на подушки й обніме її. Недарма ґречне звертання «пані» змінилося на квітчасті східні звороти типу «зоре очей моїх», «світло моєї душі» і таке інше. Може, в мусульман так і заведено?

Із крижаним виразом обличчя вона відповіла, що королева Джованна прагне повернути християнам Гроб Господній, тому вирішила пожертвувати свою «вдовину долю» на потреби брата, короля-паладина, але за однієї умови – Річард ніколи не примушуватиме її виходити заміж, якщо вона сама того не захоче.