Лазарит - Симона Вилар (2013)

Їй довелося пояснювати, що виконання обітниці звільнити Святу землю від влади язичників – завдання всього життя короля Річарда. А війна, надто в таких віддалених краях, коштує дорого. Її брат добре все зважив, перш ніж іти в похід, адже до перемоги ведуть не самі лише звитяга та мужність. Слід в усьому переважати ворога, а для цього потрібні обладунки, зброя, коні, провіант. І все це – найвищого ґатунку. Задля досягнення великої мети Річард, де тільки міг, здобував кошти, і десять тисяч золотих за звільнення шотландського короля – це лише дещиця з того, що було вкладено в підготовку війни з невірними. Чи чула принцеса Беренгарія про Саладінову десятину? Це податок, що його доводиться сплачувати всім Річардовим підданим, які не наважилися виступити з королем за звільнення Гробу Господнього. Крім того, канцлер Лошан знайшов іще один спосіб отримати гроші: по смерті короля Генріха ІІ було переглянуто діяльність чиновників колишнього уряду, і всі нечисті на руку, щоб уникнути покарання, мали внести за себе чималий викуп. Ці гроші теж примножили скарбницю хрестового походу. З лицарів, які, надихнувшись, узяли були на себе хрест, а потім малодушно відмовилися, брали відступні. І, звісно ж, – пожертви монастирів, добровільні внески купців і землевласників, гроші від продажу низки королівських маєтків.

Істинно, король Англії готовий був на все задля успіху походу. Якось Річард навіть пожартував, що продав би й Лондон, якби знайшов на нього покупця. Цей дотеп миттю підхопили його недоброзичливці, зокрема Філіп Французький. І хоча Філіп нині Річардів союзник і теж іде в Палестину, він воліє не витрачати грошей, а отримувати їх від короля Англії. Саме так він і вчинив, випросивши в Річарда частину кораблів на Сицилії.

– Я лише мигцем бачила Філіпа Французького, – замислено мовила Беренгарія. – Король Франції відпливав із Мессіни саме, коли мій корабель заходив у порт. Наші судна пройшли майже впритул, однак він навіть щирого кивка мені не подарував, а відразу відвернувся.

– Люба принцесо, – Іванна легенько доторкнулася до її плеча, – ви мусите зрозуміти, що Філіпові знадобиться чимало часу, щоб змиритися з вашим шлюбом. Адже заради вас Річард відмовився від руки його сестри Аліси.

«Краще б наша ніжна пташка й не намагалася з’ясувати подробиць тієї ганебної історії», – подумала Іванна.

Але Беренгарія несподівано запитала про інше. Ніяковіючи й не перестаючи накладати стібок за стібком, принцеса Наваррська поцікавилася: чи є правда в чутках, які дійшли до неї вже в Мессіні, – буцімто й сама Іванна дала відкоша королю Франції. Кажуть, він виявляв до неї знаки уваги, однак, урешті-решт, королева-вдова Сицилії попросила брата звільнити її від товариства французького монарха. Але ж Філіп Капетінг – удівець, Іванна – теж. Їхній шлюб міг би бути корисним для обох держав.

– Приємно чути, що ви, Беренгаріє, маєте свою думку щодо інтересів держав. – Іванна всміхнулася і глянула на дівчину з-понад келиха із джерельною водою, ледь підфарбованою вином. – Але річ у тому, що я вже колись вийшла була заміж із політичних міркувань. Дванадцятирічною мене відправили на Сицилію, і король Вільгельм здавався мені старезним дідом. А йому було лише двадцять сім – на рік більше, ніж зараз нам із вами. Адже вам, принцесо, двадцять шість, як і мені, так? Але Вільгельм був такий кремезний і галасливий, мав таку густу ій буйну бороду, що я – маленька пташечка із Пуату – боялася його, а часом і ненавиділа. Проте Вільгельм ставився до мене поблажливо, він терпляче очікував, коли я підросту й зможу виконувати свій подружній обов’язок. Він хотів, щоб я заприятелювала з його наложницями і вони навчили мене багато чого з того, що знадобилося нам із Вільгельмом, коли я стала його дружиною не лише на троні, а й на ложі.

– Годі! – відсахнулася Беренгарія. – Я не хочу цього чути.