Лазарит - Симона Вилар (2013)

«Так я і думала, – Іванна схилилася на саф’янове узголів’я канапи. – Монастирські безскоромниці таки вбили в голову цій дівчинці, що все, дотичне до плотських утіх, – гріховне. Бідний Річард! Він воїн, а муситиме панькатися з цією напівдитиною, вихованою черницями».

Утім Іванна, наче й не почувши вигуку принцеси, й далі розповідала про небіжчика-чоловіка, незважаючи на знічену та зашарілу Беренгарію.

– Із Вільгельмом мені добре велося, мене ніжили й пестили. І я дуже шанувала свого чоловіка. А те, що в нього були наложниці, як в усіх східних владик… Скажіть, любонько, де у світі чоловіки поводяться інакше?

– Але ж Річард… він зовсім не такий, – прошелестіла Беренгарія, ще нижче схиляючись над п’яльцями. – Королева Елеонора стверджувала, що його синові чужа свавільна чоловіча природа, він істинний лицар і християнин.

– Так воно і є. Вам пощастило, Беренгаріє…

– Я знаю, – задоволено усміхнулась принцеса. – Мені дістався найкращий чоловік, такий, якому можна сміливо довірити себе і свою честь. Інакше я нізащо не відмовилася б бути Христовою нареченою!

Так само шаріючись, Беренгарія розповіла, які жахливі звички були при дворі її батька, де під машкарою ґречності крилася звичайна брудна розпуста. Її батько та брат це заохочували, а мати, кастильська принцеса Санча, змушена була терпіти й мовчки коритися чоловікові.

Іванна випросталася.

– Отже, люба, ви розумієте, чому я відкинула Філіпові залицяння. Чутки про нього й мого брата Джеффрі… Ви розумієте, про що я? Ні? Але це не суттєво. Гірше те, що Філіп хитрий, безпринципний і немилосердний. Дехто називає його Ангелом, але хай боронить нас Пречиста Діва від таких ангелів! Коли він визнав для себе шлюб з юною Ізабеллою де Ено невигідним, то спробував розлучитися, закинувши, що вона не може подарувати йому спадкоємця. Але ж Ізабеллі тільки чотирнадцять! Нещасна дівчинка мусила одягнутися в руб’я, босоніж пішла від церкви до церкви, з міста в місто, благаючи Господа і простий люд заступитися за неї перед чоловіком. Це справило таке враження, що короля примусили повернути дружину. Через три роки вона народила йому спадкоємця – Людовіка, а ще через два роки віддала Богові душу під час пологів, народивши двох мертвих близнюків. І що ж Філіп? Він і хвилини не тужив за бідною Ізабеллою, хоча й намагався відкласти свою участь у поході – начебто через жалобу. Але навіть його піддані вбачають у смерті юної королеви знак Божий – Господь гнівається на Філіпа через те, що той не поспішає у Святу землю. Зрештою, всі намагання Капетінга відтермінувати похід обернулися проти нього самого. А яка насправді його скорбота, побачили всі, коли він, іще не скинувши жалобного вбрання по дружині, захопився у Везлі розкішною Джоанною де Шампер. О, нехай він хоч тричі був би королем Франції, я б нікому не побажала звернути на себе його увагу!

– А що сталося із Джоанною де Шампер?

Іванна мовчала. Чи варто про таке говорити з делікатною Беренгарією? Проте, чому б не розважитися, поки на морі штиль, а вони обидві нудять світом?

Почала вона здалеку. З кузиною Джоанною з роду де Шампер вони разом виховувалися при дворі Елеонори Аквітанської в Пуату і навіть дружили, попри те, що Джоанна на чотири роки молодша. Вона була цікавою та обдарованою дитиною, Іванна завжди залюбки з нею бавилася, вони разом музикували й улаштовували дрібні капості. Джоанну виховували в дусі цього куртуазного двору, де дами ледь не з материнським молоком отримували хист привертати до себе увагу. Значно пізніше, коли вже заміжня Джоанна вирушила з чоловіком на прощу, дорогою вони зупинилися в місті Везле. Згідно з планом походу, у цьому місті мали об’єднатися армії королів-хрестоносців. Там було занадто багато лицарів і замало дам, тому Джоанна стала прикрасою похідного двору Річарда. Особливо захоплювався кузиною англійського короля Філіп Французький, а Джоанна відповідала йому ґречною грайливістю.