Лазарит - Симона Вилар (2013)

– Чого нам боятися? Нас захищає наймогутніший флот з усіх, які колись борознили простори Середземного моря. Беренгаріє, ви лише погляньте! Ці судна, – Іванна махнула рукою, немов окреслюючи горизонт, – двопалубні, міцні, легкі, здатні вмістити до сорока лицарів зі свитою та кіньми. Їх називають юісьє, і на одному з них попливемо й ми. Тут є все необхідне не лише для воїнів, а й для дам, – вона вказала на кормову надбудову. – А оті кораблі, – вела вона далі, – це нефи, які пливуть за допомогою весел і вітрил. Завдяки високим бортам і просторим трюмам вони здатні взяти на борт до ста лицарів зі свитою, кількасот піхотинців і річний запас продовольства. І під палубою залишається ще чимало місця для конюшень та вантажу. Однак нефи, попри великий розмір і стійкість, повільні й неповороткі. Інша річ – галери. Погляньте, принцесо, он на ті стрункі судна з двома рядами весел, косими вітрилами й носом, оснащеним тараном для боротьби з ворожими кораблями. Вони здатні рухатися навіть за цілковитого штилю. Проте галери не такі місткі, як юісьє чи нефи, тому їм доводиться чекати, піднявши весла на борт, адже їхнє завдання – охороняти найбільші судна від піратів… Беренгаріє, ви зблідли? Не хвилюйтеся, наш флот такий могутній, що навіть найзухваліші морські розбійники не наважаться на нього напасти.

Про братову флотилію Іванна могла говорити годинами. Воно й не дивно – Річард витратив величезні кошти на підготовку до хрестового походу. Судна, що мають доправляти військо хрестоносців, будували в усіх портах його володінь, де є корабельні, – в Англії, Нормандії, Бретані й Аквітанії. Королівське замовлення забезпечило роботою та хлібом величезну кількість люду, і, хоча майстрам було виплачено лише дві третини вартості суден, решта надійде від пожертв його підданих на визволення Гроба Господнього. І ось – результат цих неймовірних зусиль перед її очима… Ні, навряд чи Беренгарія здатна поділяти її захват. Як це прекрасно, коли море аж до самісінького обрію всіяне легкокрилими кораблями!

Беренгарія зітхнула. Безсумнівно, це дійсно захопливе видовище. Вона добре пам’ятала: лише кілька днів тому величезна флотилія, наповнивши вітрила, покидала Сицилію, і навіть незадоволені Річардом місцеві мешканці юрмами збігалися, щоб провести англійського короля Лева. Обліпивши прибережні бескиди, сицилійці із захватом дивилися на армаду, що повільно віддалялася, розмахували руками й вигукували добрі побажання тим, хто вирушив воювати з язичниками.

Покинувши порт, судна вишикувалися ключем, очоленим флагманським кораблем Річарда, на щоглі якого майоріло королівське знамено – червоне полотнище з трьома золотими левами Плантагенетів. Уночі на суднах запалювали вогні, щоб не загубити одне одного в темряві, а королівський флагман, як завжди, плив попереду, і на його щоглі путівною зіркою горів найяскравіший вогонь. У центрі цього ключа був і той великий юісьє, на якому розташувалися королівські сестра та наречена.

Ще тоді, коли Річард лише планував прийняти хрест паладина, у нього виникла думка морем доправити своє військо в Левант. За розповідями матері й лицарів, яким удалося повернутися зі Святої землі, англійський король знав, скільки зусиль, коштів і життів забирає перехід суходолом у кілька тисяч миль завдовжки. Без утрат, сповнену сили армію можна привести під стіни Священного міста тільки за допомогою численного й добре оснащеного флоту…

– Беренгаріє, здається, ви зовсім не слухаєте мене! – вигукнула Іванна, помітивши порожній вираз обличчя попутниці.

Принцеса здригнулася. О, в Іванни повсякчас лише одне на думці: військо, воїни, кораблі й стан моря, зброя і бойові коні, фураж і запаси продовольства. Недаремно Річарду завжди є про що поговорити із сестрою. Але Беренгарію такі розмови швидко втомлювали.

– Я подумала, люба Жанно…