Зло - Людмила Баграт (2002)

- Ні, чому ж… Гадаю, ти мав рацію.

- В жодному разі! Послухай мене, Марго. - Він заговорив швидко, гарячково, немов боявся, що хтось його зупинить. - Мені дуже важко це говорити, але я мушу. Я був розлючений на тебе не через те, що ти казала дурниці, а через заздрість. Так. Я заздрю тобі до нестями. Заздрю твоїй вірі і, хоч як це банально, твоїй надії і любові. Заздрю, бо сам на таке не здатний, бо поруч з тобою відчуваю себе калікою. Заздрю, бо впевнений, що ти знайдеш те, що шукаєш. А ще… Я боюся за тебе, сестричко. Наляканий до смерти. Я не знаю, що таке справжнє кохання, проте шосте відчуття підказує мені, що Це дуже небезпечна річ. Бережи себе!… - Він кинув слухавку.

Здавалося, його страх перекинувся й на мене, бо я тремтіла, наче в лихоманці. Проте за хвилину він зник, і залишилися божевільна втома і сум. А ще божевільна ніжність до Дмитра і безмежна вдячність за те, що він мене любить, що він у мене є. Мій блазень, мій кат, моя фортеця.

Дні минали, як завжди. Я шукала постійну роботу, а в нашій країні знайти її, не маючи зв'язків, майже неможливо. Кому треба безпородне кошеня? Я жила на мізерну підтримку батьків, які віддавали мені останнє. На хліб вистачало, більшого я й не вимагала. Якось зводила кінці з кінцями, звичайно, допомагали тимчасові підробітки: кілька сторінок письмового перекладу там, кілька днів усного тут. Хоч, мушу зізнатися, усним перекладом заробляєш набагато більше, та й специфіка зовсім інша. Саме з нього все й почалося.

Я саме виходила з кімнати, коли побачила, що до мене гості: коридором ішов мій колишній одногрупник з незнайомим мені чоловіком. Довелося повертатися. Погана прикмета.

- Здрастуй, Марго. Давно не бачились. Мабуть, з півроку. А ти стала ще красивішою, не думав, що таке можливо.

- Здрастуй, Вікторе, рада знову бачити тебе.

До Віктора я ставилася непогано. Він мені часто допомагав, рекомендував знайомим як професійного перекладача, знаходив учнів для репетиторства. Гадаю, й він щось із цього мав. Такі, як Віктор, нічого не роблять просто так.

Вони пройшли до кімнати. Двоє шикарно одягнутих чоловіків розглядали жалюгідне помешкання якщо й не гидливо, то іронічно. Я запропонувала каву. Грошей, які я тоді заробляла, вистачало лише на те, щоб пристойно одягатися, гарно виглядати і пригощати гостей доброю кавою. Крім цього старовинного напою в моїй шафі нудьгувала лише скибка чорного хліба. У кожного - свої пріоритети. Розмова була стрімкою, бо гості поспішали.

Вітя дозволив собі стислий вступ.

- Марго, це мій друг Андрій.

- Дуже приємно. - Я подала руку. Андрій потиснув її швидко, міцно, з повагою.

- Навзаєм.

- Йому потрібен перекладач з німецької мови. Я запропонував твою кандидатуру, бо ти - найкраща.

- Дякую.

На роботі ніколи не треба опиратися перебільшенням. Вони - своєрідна компенсація за те, що більшість часу ти змушена вислуховувати претензії та зауваження.

Далі говорив Андрій. Йому було не більше тридцяти. Зовні - спокійний, повільний, стриманий. Внутрішньо - сама велика несподіванка.

- Я ексклюзивний представник великої німецької компанії «Nodd» в Україні. В Будинку науки і техніки завтра розпочнеться третя міжнародна наукова виставка. Триватиме чотири дні. Зі мною працює фахівець з Німеччини. З ним ви познайомитеся завтра. Вимоги до вас: синхронний переклад, швидкість, гарна вимова і, звичайно, чарівна усмішка. - Він розвів руками. - Рекламний бізнес. На презентаціях завжди так. Думаю, ви розумієте.

- Безумовно. Переклад технічний?

- Так. Термінологія досить складна, але незрозумілі моменти я поясню.

- Впевнена, їх буде небагато.

Він глянув здивовано:

- А у вас є стиль, Марго. Зі свого боку впевнений, що ми складемо гарну команду.

- Я теж.

Ми швидко обговорили деталі, умови розрахунку, тривалість робочого дня. Настав час найделікатнішого запитання:

- Ваш графік передбачає бенкети, прийоми?