Зло - Людмила Баграт (2002)

Я була закоркованою пляшкою, пляшкою прекрасного вина з витонченим смаком. Ян відкорковував мене, відкривав мене наново, як Америку. Він дарував мене світові. Ян увійшов у моє тіло, я увійшла в його. Ми стали одним. Секс - марні спроби поділитися собою з іншою людиною. Хвилина задоволення - і довічна фрустрація. Кохання - абсолютне злиття, насолода єднанням і сплетінням у єдиному бездоганному витворі. В нашому світі ми народжували нову зірку. Супер-

нову.

Фізичний біль - ніщо порівняно з тим смутком, який охопив мене тої самої миті, коли Ян мене залишив. Я тонула у ньому, я плакала смутком і кожна сльоза - хвилина моєї самотности. Ян цілував мої сльози, гладив моє обличчя, ще міцніше стискав мене у своїх обіймах.

- Ш-ш-ш. Не плач, зіронько! Не плач, будь ласка. Пробач, що завдав тобі такого болю, пробач мені, маленька.

Я схлипувала і ніяк не могла зупинитися. Все тіло тремтіло. Сльоза за сльозою безшумно падали Яну на груди.

- Я, я… не через це. Яне, чому ти мене залишив? Чому ти це зробив? Це було так… так боляче. Я не хочу, - Голос зірвався. Мій смуток перетворився на справжню зливу. - Яне, я не хочу, щоб ти мене кидав!!!

Він пригорнув мене до себе.

- Я ніколи тебе не залишу. Ніколи в житті. Проте зараз… Я мусив. Я зробив це для тебе, для нас, для того, щоб ти не…

Я перебила його:

- Я знаю. Для того, щоб я не завагітніла. І все одно, я хочу, щоб ти завжди був у мені. Завжди. Найглибше, як моє серце, моя душа, моя… дитина! Господи, я божеволію! Яне, не слухай мене, я верзу якусь нісенітницю.

- Ні, ти кажеш дивовижні речі, гарніших я не чув. - Він тримав мене у своїх обіймах, цілував у скроні, гладив волосся. Колисав. Мій великий кіт-баюн.

Мої повіки важчали. Я засинала.

- Яне?

- Так.

- Я завжди хотіла дізнатися, як це, коли тебе на світанку будять поцілунком. Що відчуваєш, як прокидаєшся… Зробиш?

- Зроблю.

- Обіцяєш?

- Чесне піонерське.

Чи можна бачити сни в снах? Знаєте, як дзеркальний коридор. Дзеркало в дзеркалі. Сон у сні. Не знаю, може, мені щось і снилося у моїх снах, проте потім я нічого не пам'ятала. Намагалася згадати і не могла.

Ранок. Я прокидалася з відчуттям, що мені вже не треба дихати. За мене дихав Ян. Його губи на моїх губах. Я живилася повітрям, яке він вдихав у мої легені. Одне дихання на двох. Нам вистачало. М'який лоскіт його рота проти м'яких обіймів сну. Ян переміг. Я розплющила очі. Його обличчя над моїм. Зосереджено, наче займаючись важливою справою, Ян обводив пальцем контури моїх губ.

- Як смакувало?

Я облизалася:

- М-м-м. Вершкове морозиво, персикі… гіркий мигдаль. Ми довго спали?

Він подивився на годинник:

- Дві години і сімнадцять хвилин.

Я здивувалася.

- Звідки така точність? Ти що, не спав?

Ян відвів погляд:

- Та ні, я задрімав, але…

Я повернула його обличчя до свого:

- Правду, Яне, правду!

Він усміхнувся:

- Поцілуєш - скажу.

- Скажеш - поцілую.

- Гаразд. Я боявся проґавити світанок. Виконував замовлення.

Я хотіла щось сказати, проте Ян відкинувся на подушки і промовив, не зводячи очей з моїх губ:

- Твоя черга. Угода є угода.

Чим загасити поцілунок Яна? - Ще одним поцілунком. Зачароване коло. Я відірвалася від нього.

- Візьми мене, Яне!

Він похитав головою.

- Ні, крихітко, не можна. Не зараз. Буде дуже боляче.

Я почала гладити його плечі, груди, спустилася нижче…

- А я хочу, хочу, хочу зараз!

Ян вхопив мої руки, стиснув їх у долонях, роззброюючи мене.

- Ні, Марго, не наполягай. Я цього не зроблю.

Я розчаровано зітхнула.

- Гаразд, тоді цілуватися!