Лазарит - Симона Вилар (2013)

Мартін не став зволікати, а мерщій побіг. Обігнувши собор, він опинився біля круглого візантійського храму. Стіни споруди, складені з великих брил тесаного каменю, теж підпирали контрфорси, що де-не-де обсипалися від часу. Мартін видерся по одному з них і сховався за низьким парапетом. Вартові промчали повз, але, нікого не знайшовши, повернулися на майдан до фонтана. Тепер там витанцьовували поблиски смолоскипів, не вщухав лемент кульгавого, звідти долинали глухі голоси.

Потім крики різко обірвалися – жебрака добили, збагнув Мартін, але й далі лежав, не рухаючись, щоб не привертати до себе уваги. Дочекавшись, коли караул, тягнучи по землі вбитого, пішов геть, Мартін підвівся.

З покрівлі храму відкривалася широка панорама. Праворуч, за дахами житлових будівель, височіло громаддя замку хрестоносців із численними вежами, ще правіше виднілися бані громадських лазень. Мартінові треба було йти в тому напрямку, оскільки саме там, за лазнями, розташована головна вулиця Акри – Королівська. На неї і виходив один із фасадів будинку-палацу самовдоволеного Сариного чоловіка, покійного Леві бен Менахема.

Світанок короткої літньої ночі лише починав займатися, а Мартін уже обійшов майже всю головну вулицю та навколишні провулочки й глухі завулки. Портики й дашки, мармурові сходи і прикрашені півколонами прогони дверей, ґратчасті віконниці й високі пальми на перехрестях – але усміхненого собаки не було на жодному з фронтонів. Не було й інших зображень та скульптур, адже сарацини нещадно все це знищили, вважаючи гріховним ідолопоклонством. Тим паче не міг уціліти пес, котрий в ісламі згадується як нечиста тварина. Відколи Акрою заволоділи мусульмани, лише арабські цифри, нанесені асфальтовою смолою на кутки будівель і на дверні арки, дозволяли хоч якось орієнтуватися.

Залишалося сподіватися на один-єдиний знак: Ашер бен Соломон згадував, що неподалік від будинку його сестри Сари росте старе фігове дерево.

Невловно, мов тінь, проходячи повз притихлі будинки Королівської вулиці, Мартін вирішив, що Леві бен Менахем, навіть зі своєю пихою, навряд чи наважився оселитися біля резиденції королів. Залишалося тільки методично обстежити кожен будинок аж до замкнутих і забарикадованих воріт Проклятої вежі, або ж іти в протилежному напрямку – до порту.

Мартін навмання вирушив до порту, зазираючи в кожен бічний прохід і глухий завулок. В одному з них він навіть побачив смоківницю, та вона була занадто хирлявою та зовсім не нагадувала могутнє дерево, змальоване Ашером.

В іншому місці він надибав здоровецький пеньок, але визначити, яке то було дерево, Мартінові не вдалося. Проте на фронтоні будинку, біля огорожі якого стирчав пеньок, над міцними дверима, обшитими смугами заліза, виднілися сліди тесака, отже, колись там було щось зображено. Придивившись, він побачив дещо на зразок кігтистої лапи, що могла належати як собаці, так і леву. Та чи усміхалася ця тварина, знали тільки господарі.

Аж раптом Мартін з радістю помітив те, що остаточно розвіяло його сумніви: до зовнішнього одвірка дверей був прикріплений невеличкий сувій у футлярі. Та це ж мезуза! Неодмінний атрибут будь-якого єврейського будинку!

Він вирішив ризикнути й обережно постукав.

На стук ніхто не відгукнувся. Будинок здавався вимерлим. Мартін постукав іще раз, уже гучніше та наполегливіше. І раптом почулися кроки. Визирнувши з дверної ніші, він побачив: Королівською вулицею наближується до нього світло смолоскипів. Невдовзі він навіть розрізнив голоси вартових.

Можна було зачаїтися в ніші й перечекати, але якщо його помітять… Ні, в жодному разі не слід привертати уваги до Сариного будинку! Він почав обережно задкувати у глиб провулка, але щойно звернув за ріг, лоб у лоб наштовхнувся на двох вартових. Ці були без смолоскипів, оскільки вже світало.

– Стій! Хто такий? – грізно гукнув до нього один.

Мартін зіщулився, ховаючи лице під каптуром, і жалісно заскімлив: